Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 червня, 2012

Дмитро Саламатін - новітній Блюхер по-українськи

Міністр оборони України Дмитро Саламатін – той, що всупереч нормам законів став «регіональним» нардепом, а потім уславився бійками у стінах Верховної Ради – схоже, з моменту свого призначення не спав і тільки й думає, яким чином доп’ястися до лав визначних полководців
Матеріал друкованого видання
№ 28 (245)
від 12 липня, 2012

Утнути малу, але переможну війну? Але як це зробити, коли армія постійно скорочується і скоро чисельно дорівнюватиме збройним силам загумінкового вождя племені тумба-юмба? Чи, може, влаштувати грандіозну показуху, тобто навчання з бойовими стрільбами ракетами й висадкою повітряних десантів? Та знов-таки, по-перше, війсь не вистачить на щось грандіозне, по-друге, ракети вже геть скорочені, по-третє, коштів на щось грандіозне бюджет не передбачає.

І тут довготривале безсоння вочевидь народило геніальну ідею. «Якщо не з Гудеріаном чи Монтґомері, то принаймні з Блюхером я зрівняюся!» - подумав Дмитрій Саламатін і сформулював власну стратегічну оборонну ініціативу у вигляді проекту постанови Кабміну «Про внесення змін до переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України», після чого розіслав цей проект за своїм підписом на адреси 11 міністерств та відомств.

Читайте також: Скільки грошей потрібно на реформування війська

Документ воістину грандіозний. До вже дозволених військовикам видів господарської діяльності запропоновано додати ще 78 нових, зокрема розведення великої молочної рогатої худоби, іншої рогатої худоби, буйволів, коней «та інших тварин родини конячих» (зебр?), домашньої птиці, свиней, овець і кіз, вирощування «ягід, горіхів, інших фруктів». Крім цього, військові частини будуть займатися вирощуванням зернових (чогось окрім рису) і технічних культур, «прісноводним рибальством» (чому не морським?), а також декоративним садівництвом. Ну, а де агропромислове виробництво, там і торгівля. На військові частини відтак покладатимуться завдання продажу зерна, переробленого тютюну і комбікормів. Додайте добування торфу, виробництво кондитерських виробів, робочого одягу й щитового паркету (і збут усього цього, ясна річ), оптову торгівлю живими тваринами і роздрібну торгівлю алкогольними напоями та продуктами харчування плюс ресторанний бізнес – і позиції «стратегічного плану Саламатіна» виявляться заповненими. А, я ледь не забув «виробництво фармацевтичних матеріалів і препаратів», поєднане з «організуванням поховань і наданням суміжних послуг» та таємничою «діяльністю із забезпечення фізичного комфорту»…

Безсумнівно, кожен, хто читатиме повний перелік «списку Саламатіна», одержить велике задоволення від мовних шедеврів на кшталт уже згаданого «вирощування ягід, горіхів, інших фруктів». Але справа не в бюрократичному сленгу, а в тому, що стоїть за ним. А стоїть за ним спроба міністра оборони України стати «Блюхером номер два», втіливши в життя нашої держави і нашого війська накреслення червоного маршала.

А накреслення ці полягали в тому, що, очоливши в 1929 році Особливу Далекосхідну армію, Василій Блюхер для забезпечення червоноармійців продовольством організував у її складі 60-тисячний (третина всіх бійців) «колгоспний корпус», покликаний «освоїти багатющі цілинні та перелогові землі, забезпечити населення та армію продовольством». Та й інші з’єднання та частини армії займалися господарською діяльністю – куди більш активно, ніж бойовою підготовкою. Історія мовчить з приводу того, які врожаї зернових мали і скількох поросят від свиноматки одержували війська маршала Блюхера, але добре відомо, у що все це вилилося, коли почалися серйозні конфлікти з японськими військами, які окупували Маньчжурію.

Так, 1 лютого 1936 року склалася напружена с ситуація на кордоні поблизу застави Сиянхе, і командування вирішило висунути до місця подій танковий взвод – щоби показати самураям: кордон на замку! Були відібрані кращі танки (Т-26 найновішого зразку) і кращі екіпажі. Результат: 150 кілометрів танки пройшли за 56 годин, всі вони в дорозі ламалися, і не раз, до застави з шести дійшло чотири, але на них «зброя була підготовлена слабо» (тобто, очевидно, не могла стріляти…). Коли ж наприкінці липня – на початку серпня 1938 року біля озера Хасан почалися справжні бойові дії за участю десятків тисяч піхотинців, сотень танків та літаків, з’ясувалася справжня ціна бойової підготовки військ Блюхера. За підсумками боїв нарком оборони Ворошилов видав наказ № 0040, в якому, зокрема, зазначав: «Війська виступили до кордону по бойовій тривозі абсолютно непідготовленими…

У багатьох випадках цілі артбатареі опинилися на фронті без снарядів, запасні стволи до кулеметів заздалегідь не були підібрані, гвинтівки видавалися непристріляними, а багато бійців і навіть один із стрілецьких підрозділів 32-ї дивізії прибули на фронт зовсім без гвинтівок і протигазів. Незважаючи на величезні запаси речового майна, багато бійців були послані в бій у зовсім зношеному взутті, напівбосі, велика кількість червоноармійців була без шинелей». Крім того, Ворошилов відзначив у наказі «неприпустимо злочинне розтягування з бойових підрозділів бійців на всілякі сторонні роботи». А учасник подій бригадний комісар Телєгін занотував, власне, те ж саме, але без евфемізмів: «Бойовою підготовкою не займалися, бо перетворилися на господарських командирів. Сіно, дрова, овочі заготовляємо, будівництво ведемо, білизну перемо…»

Чи змінилося щось істотно у Червоній армії з 1938 до 1941 року? Попри грізні накази старого наркома Ворошилова і нового наркома Тимошенко – дуже мало що. Як і раніше, на бойову підготовку військ виділялося лише від 0.3% до 0.4% військового бюджету, що було вдвічі менше, ніж навіть на політико-виховну… То чого дивуватися, що 22 червня 1941 року Червона армія продемонструвала, що вона не вміє (і не надто хоче) воювати?

Читайте також: Чому відступали у 1941-му

Але все ж радянські війська були чисельними, запаси військової техніки та спорядження – колосальними, людські резерви – грандіозними, а з-за моря-океану йшов і йшов потік ленд-лізу від щедрих союзників. А що в разі конфлікту хоча б із якоюсь невизнаною квазідержавою Причорномор’я робитимуть доблесні Збройні сільськогосподарсько-торгові сили України, загальна чисельність яких через пару років не набагато перевищуватиме число «багнетів» (чи точніше, «лопат») у «колгоспному корпусі» Блюхера? Сядуть верхи на коней, зебр та буйволів, візьмуть у руки «вироби з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння», хильнуть для хоробрості дещо з «основних фармацевтичних продуктів» - і вперед, з піснями?

Боюся, потенційний противник не оцінить належним чином такого високого рівня бойової підготовки української армії...

Але чого не зробиш, щоб стати поруч із визначним радянським полководцем!

Утім, маршал Блюхер мав серед своїх ноу-хау не лише «колгоспний корпус», а й вельми ефективний і дешевий спосіб розселення червоноармійців та командирів. Який? «Лисячі нори». Тобто у голому степу викопувалися нори в глинястій землі, ставилися пічки, виводилися димарі для вентиляції – в цих норах жили бійці й командири. Якщо оголошувалася тривога – вони, як ховрахи, вмить вискакували з-під землі і шикувалися стрункими лавами (див. спогади генерала Чистякова, у якого ледь не вся дивізія перебувала у такому становищі – а ті, кому пощастило, жили в казармах, споруджених бійцями із підібраного навколо каміння…). Чим не спосіб розв’язати всі квартирні проблеми українських офіцерів? А є ж не гірший – червоні командири там, де була лісиста місцевість, будували собі у кронах крислатих дерев великі гнізда зі стінами й дахами, сплетеними з гілок… Вперед, пане Саламатін!

Читайте також: Чому Саламатіну довіри Міноборони

Тим більше, що з червоного маршала можна взяти приклад і в іншому: він ніколи не забував ані себе, ані кожну із своїх чергових дружин і коханок, ані близьких родичів. Жили вони зовсім не в «лисячих норах», і споживали не чорні сухарі зі смердючою солониною. Втім, тут, мабуть, можновладців і генералітет України вчити не треба: уроки Блюхера і Ко засвоєні міцно. А питання оборони Української держави… З якого дива ними перейматиметься народжений у Казахстані зять російського екс-віце-прем’єра Сосковця, котрий з невідомих нам причин раптом став «українцем» кілька років тому



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено