Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 червня, 2012

Про партизанів і поліцаїв

Справа Віталія Запорожця, за якою пильно спостерігає зараз активна частина української громадськості, вже дуже давно вийшла за рамки звичайної кримінальної справи про убивство міліціонера. Майже одразу вийшла – коли українці зі здивуванням і одночасно з розумінням побачили, як усе село Семиполки піднялося на захист убивці майора міліції

Не кожна сучасна людина взагалі здатна на вбивство. З тих, хто здатен і має ворогів - переважна більшість не зробить цього через страх перед тривалим ув’язненням. Якщо ж ворог – міліціонер, цей страх подвоюється. Убивць шукають не ті люди і не тими методами, що дрібних крадіїв, а убивць міліціонерів – не тими методами, що звичайних убивць, і дуже часто не беруть живими. Тому правоохоронців зазвичай не чіпають. Убивають їх, як правило, лише кримінальні злочинці, яким давно нема чого втрачати, і те лише в критичній ситуації – наприклад, щоб не бути затриманими.

Крім злочинців, були ще приморські партизани(у Росії). Вони вбивали поліцейських свідомо і заплановано, це був їхній революційний чин проти продажної гнилої системи. А тут убив не партизан, не революціонер, не кримінальний злочинець –  простий хлопець, родич чи знайомий  кожного з нас. Не мажор з відірваної від народу і звиклої до безкарності «еліти» – і не представник здеградованого дна. Сільський інтелігент, юрист за освітою. Якого просто дістали. Дістав майор міліції, якого в селі ніколи не бачили тверезим і який за два роки роботи брутальною поведінкою налаштував проти себе усю громаду.

Можна довго казати про те,що людське життя є найвищою цінністю, і вбивати не можна навіть садистів, які тероризують селян. Але нещодавно, 22 червня, була чергова річниця нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз. Візьмемо цих двох – убивцю і потерпілого, Запорожця і Симоненка – і замислимось: якби зараз якісь новітні окупанти знову, як 70 років тому, захопили Семиполки - хто з цих двох пішов би у партизани, а хто – в поліцаї, мордувати селян? Ось і відповідь на те, чому суспільство, яке у масі своїй не вміє аналізувати, але гостро відчуває несправедливість, піднялося на підтримку Віталія.

Кілька днів тому Україну сколихнула ще одна велика несправедливість: на Луганщині міліціонер-садист по-звірячому вбив 25-річну дружину: виколов очі, зламав шию, вирвав внутрішні органи. Їхнього синочка, якому був лише рік, вивіз за місто і викинув на дорозі – добре, хоч дитина вижила. Отримав рік і три місяці (!), і, оскільки майже рік відбув у СІЗО, скоро може вийти на волю.

Читайте також:  Як починався суд над Віталієм Запорожцем

Складається враження, що так звані правоохоронці – це держава в державі, каста недоторканних в усіх розуміннях цього слова. Вони роблять, що хочуть, і майже завжди уникають за це покарання – крім рідкісних випадків, коли не поділилися з начальством. І якби така ситуація не дістала людей до печінок – наш незлобивий народ ніколи не підтримував би убивцю.

А підтримка зростає! Під час кожного засідання над Запорожцем під судом збирається група підтримки, і кількість людей не меншає від разу до разу. Все на більшій кількості активістів – футболки з портретами Віталія і написом, зробленим його почерком: «Зроби свій внесок в очищення країни від наволочі!». Ще трохи – і в таких футболках почне ходити півміста. І прізвище Запорожець («Козак!»), що звучить краще, ніж, наприклад, Петренко, і його доволі привабливе й харизматичне, зовсім не гламурне обличчя - все це як навмисно співпало і допомагає сприймати Віталія як героя і «народного месника».

На одному з минулих засідань трапився справжній бунт – під час перерви жінки і дівчата із вигуками «Запорожець – герой!» заблокували суддівський стіл. Скінчилося все масовими затриманнями, кримінальною справою і регулярними походами активістів на допити. Відтоді судову залу почали набивати оперативниками в цивільному, крім них, на процес тепер можуть потрапити лише журналісти.  

Читайте також: Масові затримання під час суду по справі Запорожця

Сам Запорожець – чоловік мужній і скромний. Те, що сталося, сприймає як трагедію і власній героїзації не радіє, хоча й добре розуміє всю важливість суспільної уваги до його процесу. У нього підвищене, порівняно з пересічною людиною, почуття власної гідності – певно, колись, до негативного відбору Голодомором і репресіями, всі українці були такими. Він нервував і бісився, коли покійний Симоненко принижував і оббріхував його перед громадою. Майор-невдаха (за погану службу йому кілька разів оголошували догани і переводили у все гірші місця), п’яниця із садистськими схильностями, це бачив – і продовжував, задля задоволення власних комплексів, цькувати Віталія й далі, відчуваючи себе, в силу професії, безкарним. При такому співвідношенні їхніх характерів трагедія була неминучою.

Будучи підданий тортурам, на власній шкірі відчувши усю брехливість і продажність нашої правоохоронної і судової системи, Віталій Запорожець уперто і відчайдушно продовжує боротися за справедливість. Висловлює з клітки для підсудних протести, заперечує кожну неправду, просить журналістів сфотографувати і викласти в Інтернеті обличчя оперів, якими набивають зал, а одного разу вказав навіть на присутнього у залі ката в погонах, який тортурував його у відділку.

Броварські судді й прокурори, що явно не чекали такої уваги до процесу, схоже,не знають, що робити. Нещодавно прокуратура змінила Запорожцю обвинувачення – зі статті  348 ККУ "Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків" на ч.1 ст. 115 ККУ "Умисне вбивство". Тепер Віталію більше не «світить» довічне ув’язнення – а «всього лише» від 7 до 15 років. При цьому у новій версії обвинувачення залишилося дуже багато брехні – наприклад, що Запорожець був п’яний і порушував громадський порядок, а покійний Симоненко знаходився при виконанні і зробив йому зауваження. Правдолюб Запорожець обурений цим і анітрохи не радіє, що звинувачення стало легшим. І він, і його адвокати знають, що справжня стаття, за якою по закону і справедливості мав бути кваліфікований його вчинок – 116 «Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого» (покарання - до п’яти років).

Віталій Запорожець зробив велику справу. Він не просто покарав міліціонера-бєспрєдєльщика, якого селяни не могли усунути законним шляхом. Його постріл виявився снайперським – у десятку, просто в центр проблеми, яку досі намагалися замовчувати. Одночасно він, хоча й надзвичайно дорогою ціною, зробив собі ім’я.  І після звільнення я бачу його впливовим правозахисником (для політика він занадто прямолінійний і чесний), якого ніхто не зможе назвати «кабінетним щуром» і якому, одному з небагатьох у цій державі, довірятимуть люди. Він принесе ще багато користі суспільству – якщо ми, суспільство, зможемо зараз захистити його від судової й післясудової (катувань чи навіть убивства в тюрмі) розправи.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено