Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 травня, 2012

Колгоспна гордість

Олігархи винні в усьому. Навіть у поганій погоді. Ми їх лаємо на всі заставки. І їхньою ненажерністю виправдовуємо всі наші проблеми

За океаном я почув історію, яка свідчить, що коріння наших негараздів сягає ще початку  дев’яностих, а то й навіть глибше.  І знову ж таки винен не тодішній президент Леонід Кравчук. Адже жоден глава держави нічого позитивного не ладни зробити без відповідних суспільних умонастроїв.

У Сполучених Штатах я познайомився  з пані Мирославою Роздольською. Вона підвезла мене з так званої Союзівки – української оселі, що в годинах двох їзди машиною від Нью-Йорка.

Дорогою до «столиці світу»  вона мені розповіла історію перших кроків реформування сільського господарства, зроблених нею на початку 1990-х у Тлумацькому районі Івано-Франківської області. Тоді вона була обрана головою районної ради.

Мирослава Роздольська встановила контакти з американськими неурядовими установами, зацікавленими в тому, щоб підтримати розвиток фермерських господарств у Тлумацькому районі та створити фермерські кооперативи за зразком тих, що успішно діють у США.

«Одного березневого дня разом із американськими фермерами, якi були моїми консультантами та водночас їхніми дружинами, ми приїхали на колгоспну ферму, – розповіла пані Мирослава. –  Наші жінки поралися на городі  з картоплею. Згорблені, задубілі вони сиділи в куфайках на своїх ослінчиках. Побачивши цю картину, американки зі сльозами на очах почали обіймати тих трудівниць, промовляючи: «Ми віримо, що незабаром самі станете власниками і матимете вдосталь машин, які полегшать вашу працю».

Тут кілька жіночок встали  і навперебій заговорили: «То ви приїхали розганяти нашi колгоспи. Нам і так добре. Ми не потребуємо ніяких власників–панів над собою».

Людям з іншою ментальністю було важко зрозуміти, як це українські селяни не хочуть нічого змінити, щоб стати господарями на своїй землі».

 Дванадцять добровольців-фахівців, які працювали протягом трьох років у районі, допомогли розробити проекти, в яких мало бути задіяне все населення району не лише на роботі на землі, а й у сфері послуг, промисловому виробництві. За задумом, це був пілотний проект, який мав би поширитися по всій Україні.

Тому постало питання про підтримку проекту на рівні уряду України. Але тільки-но проект намірів було подано до Кабінету Міністрів, розпочалося щось на кшталт виверження вулкану.

Голови колгоспів організували цілу кампанію з дискредитації проекту і самої голови райради. Поширити підозри серед  загалу було неважко, адже природно поставало запитання: «А яка вигода американцям з цього проекту?». Про те, що така сама, як і від плану Маршалла, котрий дозволив відбудувати зруйновану Другою світовою війною Європу, ніхто й думати не хотів. І, тим більше про те, що Сполучені Штати зацікавлені в поширенні вільної ринкової економіки і західних цінностей, тож із цією метою можуть собі дозволити надавати допомогу без відшкодування. 

Вчорашні партійні газети з викривальними більшовицькими інтонаціями писали, що Мирослава Роздольська задумала продати район американцям.

За словами пані Мирослави, для дискредитації її та самої ідеї було задіяно цілу державну машину. Її справами почало цікавитися КДБ, яке на той час вже мало назву СБУ, але погляди сповідувало старі. За нею стежили, як і за американцями Христиною та Ральфом Далл. Про неї та волонтерів розпитували працівників, знайомих, родичів і друзів.

Коли Мирослава Роздольська розповіла все це тодішньому послові США в Україні Роману Попадюку, то почула від нього: «Ваша робота дуже важлива, – сказав він, – але будьте готові до того, що Вам не дадуть цього проекту втілити. Стара комуністична система ще надто сильна».

Вказівки припинити експеримент надходили згори. Певна річ, негласні. Позаяк офіційно Україна наголошувала на своїй співпраці зі Сполученими Штатами. Мирослава Роздольська переконана, що саме тоді почали втілюватися плани розкрадання державної власності замість її реформування. Саме тому на такий шалений опір наразилася її ініціатива, підтримана американськими неурядовими організаціями. Адже вона могла б сприяти появі власника. А власник-господар став би господарем і в країні.

Але чи змогли б районні можновладці перешкодити цій ініціативи, якби народ масово виступив за неї? Якби не боявся розпускати колгоспи і створювати  фермерські господарства і об’єднуватись у кооперативи?  Гадаю, ні.

Звісно, не все так однозначно було на Прикарпатті. Були села, де комуністична ідеологія не перекрутила мозок на свій лад. Але таких виявилося замало. Якщо в одному селі люди не уявляли себе поза колгоспом, то в іншому навпаки прагнули стати ними. Саме такі села  вважалися неблагополучним, за оцінками радянської влади, бо люди того села продовжували молитися по лісах, у підпільній греко-католицькій церкві і не приймали «радянських цінностей».

Саме в одному з таких сіл пані Мирославу знову висунули кандидатом до районної ради. До кожної хати того села приходили «агітатори» і розповідали байки про продаж району Америці. Не допомогло: селяни таки обрали її. Але головою райради вона вже не стала.

В інших селах люди купилися на гречку й олію, обіцянки голів колгоспів орати їм задаром городи тощо – і нова районна рада 1995 року була сформована за совковою ментальністю. Чи не відпрацьовувались ще тоді на таких собі невелихих районах нові технології реваншу, маніпуляції свідомістю, підкуп гречкою?

Отож, і маємо те, що маємо.  Діти і онуки тих жіночок працюють по Європах. І ті, хто залишився, досі копають картоплю дідівськими методами, як за часів СРСР на колгоспних полях.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено