Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 травня, 2012

Мова – це бізнес! Нічого особистого

Я не ховатимуся за піднесеними ідеалами, щирими переконаннями та безмежною любов'ю до України. Чесно скажу, що прийшов учора і прийшов сьогодні під стіни Верховної Ради на акцію на підтримку української мови виключно з меркантильними інтересами – допомогти людям і собі заробити грошей

У відстоюванні українських національних інтересів нам варто взяти на озброєння деякі положення концепції «Руского міра». Сьогоднішня головна теза їхніх ідеологів полягає у тому, що скрізь де лунає російська мова, – там Росія; а де Росія – там ринок для російської продукції.

Вперше я зрозумів, що мова – це маркетинговий гачок, на який легко підсадити людину і продавати їй безліч різної продукції, 2003 року. Тоді я ще мешкав за Полярним колом, у російському місті Мурманську. До моєї церковної громади приїхали молоді норвезькі місіонери для практики проповідування Євангелія. Серед них була одна дівчина, яка вельми добре володіла російською мовою. Вона випадково обрала цей лінгвістичний напрям в університеті, але подальше вивчення ще однієї іноземної мови й спонукало появу постійного інтересу до Росії. Коли вони мала нагоду відвідати своїх східних сусідів, то одразу йшла до книгарень та магазинів з продажу аудіо- та відеопродукції. Норвежка скуповувала буквально всі російські фільми, книжки й альбоми популярних російських виконавців. Бо вона крім задоволення інтересу до предмета свого вивчання ще хотіла підтримувати знання мови на високому рівні.

Відтоді усвідомив один із принципів сучасного національного маркетингу: хочеш продавати свої фільми, музику, книжки, сувеніри, туристичні путівки – відкрий за кордоном курси з вивчення мови своєї країни.

Коли за кілька років у Мурманську вдалося об'єднати українську молодь в діаспорну організацію, ми зрозуміли, що нашою метою насамперед є промоція українського бренду. Тож почали привозити з батьківщини музику, фільми, мультики, книжки (від наукової до дитячої літератури), історичні артефакти. Наприклад, моя університетська викладачка з середньовічної історії попросила твори Остапа Вишні мовою оригіналу.

Одні друзі, що цікавилися важкою музикою, благали дістати їм альбоми гурту «Кому вниз». Хто цікавився таким альтернативним напрямом, просили пісні «Тартаку». Більш широка публіка були в захваті від гуртів «Океан Ельзи» та «Воплі Відоплясова». Без мого впливу мої російські друзі наспівували пісні у виконанні Святослава Вакарчука.

В головному мурманському аудіо- і відеосупермаркеті одного разу я побачив у продажу низку українських сучасних фільмів, зокрема й бандерівську «Залізну сотню».

Матері з радістю брали CD-продукцію з українськими мультиками та програмами розвитку дитини.

Через надмірний попит на все українське я сам став інакше сприймати свою батьківщину. Я зрозумів, що Україна цікава зовнішньому світу не лише борщем, салом, галушками, гопаком та горілкою.

Але невід'ємною складовою кожного продукту, що приваблював око російського споживача, була українська мова. Мої друзі готові були власноруч перекладати тексти (деякі просили привезти їм для цього українсько-російські словники), щоб зрозуміти серед іншого, про що співає Вакарчук. Деякі навіть запитували про можливість записатися на курси з української мови. Але, на жаль, наша громада через обмежені ресурси та небажання українського уряду підтримувати культурну експансію, не могла цього запропонувати.

Українська мова робила інакшими наших виконавців. У 2007 році російський журнал Fuzz вручив «Океану Ельзи» одну з найпрестижніших премій у сфері рок-музики «Найкращий гурт СНД». Я маю великий сумнів, що українські виконавці користувалися б такою шаленою популярністю, співаючи російською мовою. Позаяк росіяни перенасичені музичним продуктом власного мовного формату і тому шукають щось інше.

У 2008 році я писав статтю для одного ділового видання про ринок студій звукозапису. Один із серйозних учасників ринку зазначив, що лише завдяки постанові Кабміну про обов'язковий дубляж іноземних стрічок в Україні з’явився ринок з дублювання фільмів. Всього за рік він виріс до 12 млн грн і обіцяв підприємцям високі темпи розвитку.

Саме тому я і приходив на акції протесту, що мали за мету захистити українську мову в Україні (безумовно, звучить як оксюморон), бо маю виключно меркантильний та прагматичний інтерес. Хочу, щоб на батьківщині далі розвивалася й експортувалася назовні україномовна продукція. Щоб від цього йшли податки до бюджету, а звідти кошти на нові школи, дороги і лікарні. Хочу збільшення кількості робочих місць та нових туристів, що прочитають оповідання наших письменників.

І, звісно, хочу щоб виробники українського культурного продукту запросили мене до себе для організації експансії, принаймні в Росію. Здається, в цих бажаннях немає нічого крамольного.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено