Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 травня, 2012

Is Shevchenko OK? Несвяткові нотатки

Чи варто дивуватися, що в Україні велику частку свят – не державно-казенних, а справді народних, принаймні, таких, що важливі для патріотично налаштованих громадян, – становлять відзначення трагічних подій? Бій під Крутами. Битва під Берестечком

Роковини перепоховання Тараса Шевченка у Каневі на Чернечій горі… Справді, дивуватися тут не варто – для народу, який тривалий час був бездержавним і для якого спроби державотворення не раз завершувалися катастрофами, це цілком закономірно. Звитяга і пафос історії такого народу найчастіше пов’язані із трагедіями і поразками, а не з перемогами і самоствердженням. Мабуть, саме тому цілком закономірно донині, навіть відзначаючи дні народження найвизначніших українських достойників, автори ювілейних статей не забувають надягти їм обов’язкові тернові вінки мучеників свободи. Відтак інколи складається враження, що єство українця наполегливо вимагає тужливого оспівування поразок й постійного надривного пошанування героїв трагедійної боротьби за Україну.

Утім, поволі і паралельно з описаним вище відбувається й вихід за межі цієї традиції. Битва під Конотопом. Битва під Замостям. День Злуки. І, знов-таки, чергова річниця від народження Тараса Шевченка. Якщо й не історичний оптимізм, то бодай героїчний стоїцизм – такою є конкуруюча настанова. Тим більше, що самі українські достойники не підпадають під образ одвічно й довічно зажурених плакальників. «Без надії таки сподіваюсь!» - говорила про себе Леся Українка. «Я не люблю нещасних. Я щаслива», - наголосила Ліна Костенко. «Дорога до зірок відкрита!» - наполягав Сергій Корольов. «Якщо чекати, коли реально виникнуть умови, їх можна не дочекатися», - констатував В’ячеслав Чорновіл. «Хай загроза зникнення додає нам не лише гіркоти й болю, а, над усе, - сили працювати задля буття собою», - стоїчно і розважливо відгукнувся Іван Дзюба. Одне слово, не тільки покладати душу й тіло за свою свободу, а невтомно й наполегливо працювати – і всупереч усьому вірити в себе і в країну. Чи міг бути людиною іншого ряду Тарас Шевченко, котрий поєднав у своїй особі розірвану до цього фольклорну й академічно-професійну українську культуру і став відтак (як би це не звучало гучно, але ж правда…) голосом і творцем модерної української нації?

Отож не випадково такий вихід розпочався далеко не сьогодні і не випадково він пов’язаний із Шевченком. За совєтських часів напередодні 22 травня щороку студентів Київського держуніверситету імені Шевченка наполегливо попереджали, щоби вони обходили десятою дорогою і сквер імені Шевченка (що напроти Червоного корпусу університету), й особливо – пам’ятник Тарасові Григоровичу (у тому-таки сквері розташований). Бо, мовляв, день перепоховання людини, яку совєтська пропаганда дружно звала Великим Кобзарем і революціонером-демократом, відзначають самі лише негідники, «українські буржуазні націоналісти». Щоправда, потім хтось «нагорі» збагнув рівень партійного ідіотизму – і біля пам’ятника поставили якийсь академічний хор у вишиванках, до нього понесли квіти від тих чи інших офіційних установ, а навколо весь день юрмилися сотні підтягнутих «шевченкознавців у цивільному», демонструючи «всенародну любов та пошану». Студентів, утім, усе одно попереджали – не можна неорганізована любити Шевченка, лише стрункими лавами, з санкції «директивних органів» і в інші дні, не інакше! Ну, а тих, хто всупереч заборонам мав необережність 22 травня опинитися поблизу пам’ятника, тим більше, покласти до нього квіти, фотографували (і зблизька, і з дахів найближчих будинків), потім викликали до деканату, де вже сиділи товариші із втомленими, але добрими очима… ну, а далі, якщо не було каяття – виключали з університету. Проте щороку з’являлися все нові й нові… герої? самогубці? авантюристи? Так чи інакше, цей день перетворився на символ протесту, символ повстання всього живого в Україні проти мертвотної совєтчини.

І так само закономірно в незалежній Україні на перший план вийшов день народження Шевченка, який пов’язаний тепер, зокрема, із чималою кількістю драматичних акцій протесту проти деспотичної влади.

Але так чи інакше залишився в числі пам’ятних дат і день перепоховання Тараса Шевченка у Каневі. Та все ж – чим має бути цей день у житті українців сьогодні? Символом туги за національним пророком? Чи днем боротьби за втілення Шевченкових ідеалів, коли «на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі»? Чи чимось іншим? Видається, це питання є відкритим. Свою відповідь на нього у середині 1990х запропонував Юрій Андрухович: «У пошуках Шевченка з живим людським обличчям я звертаюся знову до колись читаного, але вже свого часу забутого тексту – до його щоденника, ним самим не без французьких впливів названого «Журналом»… Найбільше мені подобається сюжет із райським садом. Це комендантський город у Новопетровській фортеці, де в очікуванні близького дембеля Тарас Григорович днює й ночує, пішовши з остогидлої казарми. Кінець червня, пахне нагрітою землею й тисячею південних рослин… І тут настає повний кайф – саморобний зошит, писання щоденника, чай («благословляю судьбу, пославшую мне медный чайник»), багато чаю, цукру, писання і ранок. ShevchenkoisOK. Тут ми його й полишимо, в цьому раю, він уже майже вдома, йому пишеться, і дайте йому нарешті спокій з вашими ідолами та патріотичною метушнею».

Що ж, особисте й особистісне порозуміння з Шевченком, який живе і житиме в українській та світовій культурі – справа значно складніша, ніж участь у пишних ритуалах вшанування Великого Кобзаря. А водночас сьогодні навряд чи можна стверджувати, що ShevchenkoisOK. Бо ж питання полягає вже не в патріотичній метушні біля ідолів, а у відчутній тенденції «заборонити писати й малювати» всім тим, для кого щось важать свобода слова і переконань.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено