Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
22 травня, 2012

Повідомлення про злочин

«А нам немає різниці – собаку вбити, чи її власника» - так заявили четверо молодиків, які наприкінці квітня здійснили напад на президента Міжнародного Товариства захисту тварин «SOS» Тамару Тарнавську. Затримані органами правопорядку, залякувачі тендітних жінок і отруювачі домашніх тварин, які самі себе чомусь називають «собачими мисливцями» (догхантерами), швидко були відпущені без жодних для себе наслідків

Без наслідків залишилося й те, що вже після нападу невідомими було пошкоджено (перерізано) кабелі живлення притулку для тварин, належного товариству «SOS», одразу після чого в квартирі п. Тамари пролунав телефонний дзвінок, і чоловічий голос повідомив, що кабелі й напад – це лише початок, далі буде гірше.

Миколаївський колега маніяка, нині підсудного, Олексія Ведули, Ярослав Спічак упродовж останнього року буквально тероризував мешканців вулиці Артема, систематично отруюючи тварин – і безпритульних, і тих, що мають власників. Після загибелі свого собаки від рук садиста пенсіонерка Тамара Ч. потрапила до лікарні з інсультом. Спаніелю Лаерту, якого Ірина Х. вигулювала на повідку, Спічак кинув отруту на очах у хазяйки. Собаку врятувати не вдалося. Ірині ж нанесено тяжкої психологічної травми та завдано значної матеріальної шкоди. Сталося це вже після того, як, затриманий на гарячому, Спічак у міліції визнав скоєння ним убивств тварин, однак за десятки смертей був підданий невеличкому штрафу і відпущений з миром. Попри численні заяви від мешканців з вимогами покарати вбивцю у порушенні кримінальної справи відмовлено – на тій підставі, що допитати Спічака неможливо –  бо він не відчиняє двері (!) дільничному міліціонеру, який завітав з візитом!

Як і Ведула, Спічак під ніком Мирослав викладав фото вбитих ним тварин на сайті «Вредителям НЕТ». Після затримання й штрафу нік було змінено на Handler, однак криваві фото з’являються й далі, ще раз демонструючи всьому світові, що жорстокість в Україні і недотримання законів залишаються безкарними і покриваються правоохоронцями, котрі своєю бездіяльністю сприяють пропаганді жорстокості, поширенню в суспільстві зневаги до закону й занепаду суспільної моралі.

Розбещений безкарністю, Спічак пішов далі свого київського камрада й почав погрожувати фізичною розправою людям. Намагаючись захистити своє майно і життя, жителі не лише не склали рук і опротестовують відмову в порушенні справи в судовому порядку, а й вдалися до самооборони – встановили нічні чергування. Не виключено, що в порядку вимушеної самооборони хтось перетне межу. Як не виключено, що й Спічак від слів перейде до діла – безкарність провокує не лише подальші злочини, а й їх пожорстокішання. Тож не дивно, що в місті, де правоохоронцям байдужі звернення громадян з благанням притягнути до відповідальності схопленого за руку порушника, людей ґвалтують і спалюють живцем.

До речі, для опротестування відмови в порушенні справи проти Спічака на прохання постраждалих готувала матеріали я. 24 квітня електронною поштою відправила їх миколаївському адресату. А через кілька годин обидві мої електронні адреси було «зламано», паролі змінено, і від мого імені на ту ж адресу в Миколаїв надійшов лист, яким вимагалося заяву проти Спічака з суду відкликати (скан додається). Водночас було здійснено аналогічні спроби отримати коди доступу до електронної версії газети «Контраст», засновником і видавцем якої є очолювана мною громадська організація. Від мого імені впродовж кількох днів провадилася розсилка й інших безглуздих або шкідливих листів. Зважаючи ж на те, що за деякими даними (щоправда, офіційно поки що не підтвердженими) той таки Ярослав Спічак був раніше судимим за ст. 361 Кримінального кодексу України за спробу проникнення до комп’ютерної мережі банку з метою її пошкодження, збіг обставин виявляється мені цікавим. Чи видасться він таким же цікавим правоохоронцям – це велике питання.

Юрист за освітою, кілька років тому виключений з адвокатської колегії, Олексій Святогор не приховує того, що він – вбивця тварин і птахів. На сайті інтернет-газети «Украина криминальная» екс-адвокат рекламує методи вбивства, зокрема, й стрілянину в межах населеного пункту, хизується тим, що вбивє власноруч і тероризує сусідів та переконує читачів у тому, що в разі, якщо й вони захочуть приєднатися до лав убивць, їм теж нічого не загрожуватиме. Приклад Святогора є переконливим – його, схоже на Фантомаса, обличчя з підписом «догхантер» обійшло вже кілька телеканалів. У передачах він не заперечує, а подеколи й відверто підтверджує, що вбиває тварин особисто. На «Адреналіні» Савіка Шустера ці зізнання чув начальник управління зв’язків з громадськістюМВС України п. Поліщук. У цивілізованій країні з ефіру ці двоє мали б піти разом – у бік МВС. Як назвати нашу?

Що цікаво, останні публікації Святогор підписує не лише своїм прізвищем, а й прізвищами того подружжя, яке страждає від його дій і вже неодноразово зверталося із заявами в міліцію за фактом погроз з його боку на їхню адресу. Надсилало подружжя й письмові спростування своєї причетності до авторства публікацій, що містять пропаганду жорстокості (і мали б каратися за ст. 300 Кримінального кодексу) до «Украиныкриминальной». Однак реакція газети цілком відповідає її назві. Україна справді кримінальна. Уся. Геть.

І такій – кримінальній – Україні разом з її правоохоронцями цілковито пофіг, що порушення закону є ЗЛО-чином, хоч би хто був його об’єктом – тварина чи людина. Що 85% серійних маніяків починали з систематичного убивства тварин. Що з тварин починали й Віктор Саєнко та Ігор Супрунюк у Дніпропетровську, які, ввійшовши в азарт безкарності, заради отримання задоволення з неймовірною садистською жорстокістю закатували 21 людину віком від 13 до 70 років. Знятий на фото й відео процес убивства – спочатку тварин, а потім людей – викладували в інтернеті.

Наостанок приведу слова, колись сказані щодо подій у Третьому Рейху. «Спочатку стали відстрілювати безпритульних собак – я промовчав. Потім стали відстрілювати безпритульних людей – я промовчав. Потім – усіх «соціально-непотрібних» людей (інвалідів, пенсіонерів). Я промовчав. За ними зайнялися відстрілом усіх інакомислячих. Я промовчав. Далі перейшли на відстріл усіх «незручних». Я промовчав. І коли прийшли відстрілювати мене і мою родину – наші крики вже не було кому почути».

А тепер дай собі відповідь, шановний читачу, на якому з етапів перебуває наша країна?

Постскриптум. Нагадаю п. Володимиру Поліщуку, як, утім, і іншим посадовим міліціянтам та прокурорам, що згідно частини 4 ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу України, «приводами для порушення кримінальної справи є повідомлення, опубліковані в пресі». Отож повідомляю. 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено