Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 травня, 2012

«Маргінальна печерність» Марини Ставнійчук

Історія нерідко утинає такі кунштюки, так примхливо грається з людськими долями, що найкращі фантасти змушені казати: «Пас!» - і йти нервово палити на балкон. Особливо, коли це стосується новітньої (і не тільки новітньої, як побачимо далі) України. Чи, може, це зовсім не історія, а самі люди роблять із себе недолугих клоунів політичного цирку, якщо не сказати більше?

18 травня один із лідерів парламентської опозиції Сергій Соболєв у прямому ефірі популярної програми «Шустер LIVE» почав був характеризувати стан справ щодо правосуддя та реалізації громадянських прав в Україні. Присутні у студії «представники народу» давали йому підтримку в межах головним чином 70-85%. Ясна річ, такого неподобства не можна було витерпіти – й у бій пішла важка артилерія «партії влади» - за відсутності Інни Б. та Анни Г. її роль успішно виконувала «Радник Президента України – Керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України» (так офіційно зветься її посада, майже все з великої літери) Марина Ставнійчук. Передусім вона закинула опозиції тяжкі політичні гріхи – демагогію і підміну понять. А після цього негайно звинуватила Соболєва у зриві роботи над реформами. «Ви були одним із лідерів більшості у попередні п’ять років» - безапеляційно заявила Ставнійчук у стилі Інни Б. Соболєву. Цікаво, одержуючи зарплату, Марина Іванівна також послуговується подібною «регіональною арихметикою»? Адже з цих п’яти років майже півтора прем’єром був Віктор Янукович на чолі «антикризової більшості»; майже рік – Юрій Єхануров, який здобув посаду відповідно до «пакту Ющенка-Януковича» від вересня 2005 року; І ще майже півтора роки більшість існувала лише номінально – знов-таки, внаслідок дій Ющенка, який наказав блоку НУНС вийти з її складу. То хто ж тут насправді демагог, котрий підміняє поняття?

Але Ставнійчук не вгавала: «А люди ж не знають, що в парламенті новий КПК прийнятий, абсолютно на нових засадах – рівність, змагальність сторін, запроваджені нові процедури». А далі вона перераховувала інші досягнення, інші законопроекти грандіозні, які, мовляв, блокує опозиція, а вони ж так потрібні Україні, щоби рухатися до Європи! Найсмішнішим у всьому цьому виступі стало те, що про «ухвалення КПК» впевнено і переконано говорив фахівець з конституційного права, заслужений юрист України. Яке, пробі, ухвалення, коли воно здійснене з демонстративними та кричущими порушеннями Закону про регламент Верховної Ради та Конституції України? Якщо 270 голосів «за» Кримінально-процесуальний кодекс давали лише 50 фізичних осіб (себто «кпопкодавів») у залі пленарних засідань, тоді як кожен депутат має голосувати виключно особисто? І який, цікаво, після цього В.Ф. Янукович «гарант Конституції», коли він підписує цей законодавчий акт (і десятки, якщо не сотні інших!) ухвалений з цинічно-нахабним порушенням Основного Закону депутатами від його рідної партії?

«На часі реформування Конституції, так ви ж блокуєте, ви ж не даєте жодної альтернативи…» - це знову слова Марини Ставнійчук. Агов, а скільки поправок до законопроектів від опозиції за останні два роки проголосовані у Верховній Раді? Якщо не помиляюсь, або нуль, або одна-дві. То хто ж тоді насправді блокує співпрацю різних політичних сил?

І взагалі: а що це за більшість створена була у лютому 2010 року у Верховній Раді? І на якій основі був тоді сформований так званий «уряд Азарова»? Адже навіть Конституційний Суд, дозволивши «тушкам» брати участь у більшості на індивідуальній основі, водночас не скасував (і це спеціально підкреслив голова Суду) своє попереднє рішення – про те, що ця більшість може бути сформована тільки на основі фракцій, які в сумі мають 226 або більше депутатських місць. Проте «партія влади» начхала тоді на цю норму (обов’язкову до виконання по всій Україні, включно із будинком по вулиці Грушевського 5), іншими словами, узурпувала державну владу. Й от тепер юрист Ставнійчук гнівно картає опозиціонерів: а чого це ви не співпрацюєте з узурпаторами? Чому ви з ними не живете дружно? Бо ж «треба працювати крок за кроком», а не «маніпулювати громадською думкою»!

І так далі, і таке інше. Аж до вигуку на адресу Соболєва: «Ви говорите абсолютні юридичні дурниці!». Можна привітати пані Ставнійчук: вона  сміливо взяла на себе функції Господа Бога. Бо ж сфера абсолютного – це суто божественна прерогатива та привілея…

А тепер – увага! Кілька коментарів до того, що відбувається в останні роки в Україні у політико-правовій сфері та у сфері свободи слова.

«Знаєте, в чому головна відмінність між сьогоднішньою і минулою владою? Маю на увазі, якщо дивитися побіжно, не вдаючись у ідеологічні відмінності? Попередня влада, що б про неї не говорили, вміла слухати. Дискутувала, шукала аргументи, але в будь-якому разі не дозволяла собі так вести публічні дискусії… Тепер (ефір Савіка Шустера це показав більш ніж красномовно) про рівень політичної культури говорити взагалі не доводиться. Його просто немає – як такого. Політична культура зведена нанівець. Найбільше у цьому сенсі дивують навіть не ті представники влади, які виступаючи від її імені, на всю країну продемонстрували свою маргінальну печерність, себто відсутність як елементарного виховання, так і політичного інтелекту зокрема. Дивує позиція тих владних стовпів, які відбирають і делегують цих "спікерів" на найбільш рейтингові політичні ток-шоу – заздалегідь підготувавши їх вести тотальне "мочилово" замість серйозної розмови… Чи може, вони розраховують на те, що люди по той бік екрану не розуміють, що відбувається?... Думаю, все набагато простіше: вони не можуть поводитися по-іншому. Просто не вміють… Знов-таки була застосована технологія забовтування: ти починаєш говорити – паралельно з тобою починають говорити щонайменше троє людей. Ти замовкаєш – вони замовкають теж. Наступна спроба щось сказати – починається те ж саме. (До речі, саме така технологія давно застосовується в інтернеті, зокрема і тут, при обговоренні матеріалів у блогах, коли з десяток "роботів" накидаються на тільки-но вміщену статтю, "забиваючи" її зміст брудними образливими коментарями). Мета тут одна – не дати можливість висловити думку. Не дати донести інформацію. Не дозволити провести дискусію. Отака "своєрідна" свобода слова. Ніби вона і є, але сенсу від неї – жодного. Є лише примара тої свободи, але немає її, справжньої».

«Який би галас не супроводжував прийняття закону про місцеві вибори, які б списи при цьому не ламались, маємо в сухому залишку: не дослухавшись жодної конструктивної думки, юридично обізнані члени владної команди сконструювали недолугий закон і отримавши завдяки цьому дуже брудні вибори, почали шукати крайніх "на стороні". Не на дзеркало ж лаятись, правда? Мені здається, що "юридичний" прошарок партії регіонів взагалі не допускає думки про можливість критики своїх "інтелектуальних продуктів". А якщо така критика звучить – вони миттєво "шиють справу", та ще й яку!... Всім, хто насмілюється висловлюватись об'єктивно і неупереджено, хочуть закрити рота. Але це ми вже проходили… Методології "наїздів" в дусі комсомольських зборів – із навішуваннями підозр у "неблагонадійності" та пропозиціями до влади "зробити оргвисновки", – безнадійно застаріли… Не треба жонглювати поняттями патріотизму – це настільки ж небезпечно, наскільки небезпечно закладати у виборче законодавство міни уповільненої дії і посипати голову попелом тільки після того, як ці міни прогнозовано вибухнули. І надто непереконливо починає виглядати непересічна турбота про "імідж держави", продиктована бажанням перекласти проблеми із своєї голови на здорову».

«Україну відкинуто навіть не в кучмівські часи, а ще далі – ледь не в махрове радянське минуле, коли вибори відбувалися чисто номінально. Не сказати, що це останній цвях у домовину вибореної колись демократії. Очевидно, ще не останній. Але, я б сказала, що закон N6601 [про місцеві вибори – С.Г.]– це своєрідний рубікон, який перетнула правляча партія у бажанні зробити свою владу абсолютною. Це патологічне прагнення, що відверто демонструється владною верхівкою всі місяці перебування "у керма", штовхає у прірву самих законодавців, що відверто глузують над Конституцією. Бо такими от недолугими законами вони остаточно переконують свій народ, своїх виборців, у відсутності будь-якого сенсу надалі мати справу із власною владною "елітою"».

Добре написано, чи не так? Точно і влучно! Там було ще про Інну Б. та її вміння «дискутувати», навішуючи ярлики та перекрикуючи опонента, але я це випустив – речі загальновідомі, навіщо обтяжувати читача? Та головне інше: як ви думаєте, хто є автором цих проникливих і чесних інвектив на адресу чинної в Україні влади? Звісна річ – Ставнійчук Марина Іванівна. Тільки тоді вона не обіймала високу посаду в обслузі «Сім’ї» і значно скромніше вдягалася на телевізійні ток-шоу. А тепер вона стала колегою та соратницею Інни Б. (і суто в її стилі не давала говорити Сергію Соболєву), тепер вона покриває антиконституційні діяння «диригента» Чечетова (з якого ще недавно дошкульно знущалася) і дурить Венеціанську комісію, членом якої вона є і в якій за минулі роки набула репутацію «демократки». Аякже, Віктору Федоровичу потрібні «корисні ідіоти» (В.Ленін) у Європі, котрі щиро закликають опозицію взяти участь у так званій «конституційній асамблеї» - мовляв, ви впливатимете на конституційний процес… вам же виділено аж п’ять місць зі ста… радійте та танцюйте!

Ага, впливатимете «конституційний процес», який монополізували ті, хто, за словами Ставнійчук, «відверто глузує над Конституцією» (взагалі-то українська мова вимагає писати «з Конституції», але ж ідеться про цитату…). Й ухвалюватимете якнайкращі закони, які ніхто не виконуватиме, коли йтиметься про «плебеїв» (можна вірити чи не вірити у провину музиканта Ігоря Завадського, але те, що всупереч усім чинним законам до нього два тижні без пояснення причин не пускали адвоката – це факт, і що йому призначили хоч якесь лікування для хворих очей лише після особистого втручання омбудсмена – теж факт; а що роблять усупереч і старим, і новим законам у СІЗО та «на зоні» з людьми, котрі не мають всесвітньої відомості)?

…«Ми маємо конкретні результати роботи, з якими не соромно стати перед людьми», - заявила Марина Ставнійчук. А ще розповіла про рух до Європи. Воно й справді: рух цей помітний. Але от до якої Європи? Були ж у ній свого часу і Гітлер з Муссоліні та Чаушеску – може, саме до такої? А стосовно «не соромно»… У тій Європі, про яку щойно йшлося, хтось уже звільняв людей від «химери, яка зветься совістю», чи не так? З іншого боку, навіщо так далеко ходити? Класик української літератури Іван Котляревський в «Енеїді» слова «юрист» та «брехун» писав через кому, як синоніми, й однозначно визначив місце для юристів: у пеклі. І не лише юристів, але передусім їх:

Начальники, п’явки людськії,

І всі прокляті писарі;

Ісправники все ваканцьові,

Судді і стряпчі безтолкові,

Повірені, секретарі…

Що ж, Марина Ставнійчук сама вибрала собі «маргінальну печерність»…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено