Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 травня, 2012

Європейські історії

Культура політично експлуатується і опошлюється в довго- і короткотермінових цілях
Матеріал друкованого видання
№ 20 (237)
від 17 травня, 2012

Наявність правдоподібного політично-історичного сюжету залежить нині від життєздатної політики, а не політичних курсів, що під неї маскуються. Політика стає неможливою без доброї історії у вигляді переконливого сюжету або надихаючого бачення. Те саме стосується і хорошої літератури. Коли якийсь метод у науковій роботі не підходить нам або підводить нас, ми вдаємося до історії. Це, як в Умберто Еко, коли замало стає мови науки, зі складної ситуації нам допомагає вийти мова художня з її тлумаченням світу навколо.

Прикметно, що політики без наших історій чи розповідей немає. Сучасна політика потребує гуманітарних наук значно більше, ніж підозрюють політики. Без розповідей про подорожі, без гумору, сміху, попереджень і моралізаторства політичні концепції можуть ставати порожніми. Саме тому – і цілком логічно – Карл Маркс колись дотепно зауважив, що значно більше дізнався про політичне й економічне життя ХІХ сторіччя з романів Оноре де Бальзака, ніж від усіх економістів того часу.

Саме тому Шекспір був найглибшим політичним мислителем Європи епохи Ренесансу. «Флорентійські хроніки» і «Міркування про першу декаду Тіта Лівія» Нікколо Макіавеллі свідчать про його письменницьке покликання і талант оповідача не менш яскраво, ніж його строкаті комедії, наприклад, «Мандрагора».

Читайте також Дилеми європам’яті: визнанню злочинів комунізму перешкоджає різне трактування історії ХХ століття

Чи розповідаємо ми сьогодні одне одному європейські історії, щоби краще розуміти, асоціювати і ділитися досвідом, травмами, мріями, баченнями і страхами? На жаль, ні. Натомість ми цілком обмежили весь європейський проект економічними та технічними аспектами. Саме розповіді лежать в основі «Декамерона» – шедевра Джованні Боккаччо. Саме розповіді про людські страждання з їхньою кров’ю і вірою піднесли філософські твори Вольтера, зокрема «Кандид, або Оптимізм», на справді європейський рівень.

Ця асоціація і людська дійсність, що лежить в її основі, спали мені на думку ледь не відразу, коли я почав викладати курс політики і літератури в Болонському університеті. Пояснення цьому просте: у своїй групі я отримав загальноєвропейське тло, оскільки курс викладався в рамках кількох програм східноєвропейських студій, учасниками яких були студенти із Західної, Центральної та Східної Європи, зокрема, Албанії, Хорватії, Косового, Македонії, Росії, Сербії та України, які не є членами ЄС.

Ми легко подолали рамки наукової перспективи і дискусії, тому що заняття перетворилися на обмін думками з приводу щойно відкритої для себе моральної сліпоти одногрупників чи сусідів, людських трагедій державної зради, моральної зради, розчарування, боягузтва, жорстокості і втрати чутливості. І як можна не помітити, розмовляючи одне з одним про минуле і теперішнє чи слухаючи про чужу трагедію, що термін «культ жорстокості» створив Данте, а англійський письменний Рекс Уорнер – словосполучення «культ влади» – політичні ідіоми, які ми постійно вживаємо, хоча й гадки не маємо про те, що вони аж ніяк не походять зі словничка сьогодення.

Достатньо пригадати, що справжні батьки – засновники Європи, гуманісти часів Відродження Томас Мор і Еразм Роттердамський, потоваришували у Парижі, коли разом працювали над перекладами праць Лукіана з грецької на латину, а також прилаштовуючи спільного друга, німецького художника Ганса Гольбейна Молодшого, при королівському дворі Генріха VIII. Великий фламандський художник Квентін Массейс зберіг для історії обличчя Пітера Джилза, їхнього друга з Антверпена, а Ганс Гольбейн-молодший увіковічнив обличчя Томаса Мора й Еразма Роттердамського.

Читайте також Таки пральня: як чиновники деформують українську культуру Однак є й погані новини: політика нині колонізувала культуру. Цей процес відбувся непомітно під нашим носом, не кажучи вже про те, що культура політично експлуатується і опошлюється в довго- і короткотермінових цілях. У демократичному політичному оточенні культура і політика розділені. А корисливий підхід до культури відразу свідчить або про технократичну зневагу до мистецького слова, або погано приховану ворожість до цінності людини і свободи. Втім проблема у нашому прекрасному новому світі полягає в чомусь іншому.

Ми більше не потребуємо гуманітарних наук як основного двигуна нашої політичної та моральної свідомості. Натомість політики намагаються тримати науку в якомога більшій непевності і неспокої, перетворюючи або «реформуючи» її на галузь корпоративного світу. Загалом ця ідея необхідності політично раціоналізувати, змінити, переформатувати і оновити академічний світ є симулякром, якщо послуговуватися термінами Бодріяра. Він приховує той факт, що змін і реформ відчайдушно потребує насправді політичний клас і наші політичні курси. Однак влада каже: якщо я не зміню тебе, ти прийдеш, аби змінити мене.

Ми більше не розповідаємо одне одному зворушливих історій. Натомість живимо себе і світ навколо теоріями змови (завжди про великих і могутніх, а не маленьких і гуманних), сенсаціями, розповідями про злочини і жахіття. Отже, опиняємося на порозі віддалення від найглибших європейських цінностей, однією з яких завжди була легітимність протилежних поглядів, ставлень та історій. Одні без одних люди неповні.

Це більше, ніж правда у випадку Литви і України чи Литви і Польщі. ЄС це стосується також. Нам ніколи не досягти ефективної політики без обміну культурами і розповідями.

Читайте також: Подорож глибинкою душ: автор "Білої гарячки" про специфіку пострадянського простору



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено