Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 листопада, 2010

Порядок денний: втрата ілюзій

Любов і повага – дві речі, без яких суспільство позбавлене перспективи, а життя в ньому – сенсу

Мушу перепросити заднім числом у тих, хто залишає свої зауваження до моїх колонок на сайті журналу. Я свідомо не читаю коментарів на форумах, зокрема й до власних матеріалів, із двох причин.

Перша, засаднича: мені категорично нецікаві думки людей, які ховаються за ніками-псевдонімами. Розумію, що це загальноприйнятний етикет спілкування в інтернет-спільнотах, але саме він мене й не влаштовує. Є в тебе думки – назвися, а не плюй в астрал.

Друга: навіть якщо відсікти частину дописувачів, які беруть участь в обговореннях на платних засадах, відпрацьовуючи певні завдання (довго не вірив, що є такий вид заробітку, поки тямущі люди не просвітили), загальна панівна інтонація недовіри та прямого хамства не підвищує віри в людство. Не те щоб я був такий тонкошкірий, але й не зовсім тупий. Коли замість висувати протилежні аргументи тобі повідомляють, що ти: а) недоумок; b) падлюка; с) запроданець відповідним політичним силам – чи то вітчизняним, чи то навтіь іноземним... Це якось одразу позбавляє подальший діалог будь-якого сенсу.

У тім-то й річ, що правила діалогу в інтернеті цілковито відображають правила «діалогу» в українському соціумі. Аргументи взагалі не вважаються чимось гідним розгляду. Висновки є не результатом умовиводів, а лише пристосуванням до випадку готових гасел чи рефлекторною шаблонною реакцією. Домінуючий жанр висловлювань на чужу адресу – звинувачення. Механізми емоційного співчуття вимкнено. І над усім цим – задушливий настрій агресії, підозрілості, роздратування. Хай як гірко, але саме це нині визначає клімат території на ім’я Україна.

Усе розумію: важкий історичний досвід, численні незаліковані колективні психотравми, маніпуляції зі свідомістю, нарешті, роки духовного безчасся – як можна після такого когось у чому звинувачувати? Та й хто я такий, щоби звинувачувати? Сам такий. Я можу хіба що зафіксувати проблему, з якою всі настільки зжилися, що вже й не усвідомлюють її як таку.

Любов і повага – дві речі, без яких суспільство позбавлене перспективи, а життя в ньому – сенсу. Вони не абстракція, не ілюзія, не телячі ніжності, а, навпаки, соціологія, економіка та політологія. Без цих двох засадничих речей країна не функціонує – ми не китайці, з яких конфуціанську віру в порядок речей не зміг вибити сам Мао Цзедун. Без них народ перетворюється на біомасу, за словами декого з нинішніх українських політиків. Що ж, політики цілком мають рацію в своїх розрахунках: зневіреними маніпулювати простіше і, головне, дешевше.

Проблема зневаги, відсутності довіри й автоматичної агресії поміж нас усіх постала не сьогодні. Вона існувала, вона кричала, волала про себе всі ці роки, марно було намагатися приглушити її розмовами про якусь нашу особливу, ні з чим незрівнянну високу духовність. Але зараз вона набуває критичного виміру – це і є особливість поточного моменту. Українці переконалися, що всі чудові гасла довели свою неспроможність.

Гасла могли бути різними: побудова справедливого комуністичного майбутнього чи, навпаки, відродження національних цінностей – ідеться не про їхній зміст чи стійність, а лише про їхню ефективність у підтриманні взаємодії різних людей як у суспільних процесах, так і на побутовому рівні. Навіть у наскрізь цинічній дійсності розвинененого соціалізму певні ілюзії в певних людей все ж таки відігравали компенсаторну роль. Питання не в тому, наскільки це було наївно чи безглуздо, головне, що ця «тупість» гарантувала певний рівень безпеки. Значна частина народу вірила, що красти не годиться, що дбати лише про гроші чи кар’єру аморально, що більшість людей порядні, й навіть останній партійно-ком­сомольський функціонер, який на кожному кроці порушував «моральний кодекс будівника комунізму», десь у підсвідомості знав, що чинить неправильно.

Зараз ми позбуваємося будь-яких, навіть примарних, об’єднавчих механізмів, здатних забезпечити взаємну довіру. Новітня політична практика, починаючи від роздачі керівних посад та кадрової ротації на місцях і закінчуючи цілковитим ігноруванням пристойності й свідомою брехнею, переконує всіх і кожного, що правил не існує, є лише домовленості. Фактично Україна повертається до еволюційно давнішого, примітивнішого типу родо-пле­мінних стосунків, де справу мають тільки зі «своїми», а «чужі» гідні того, щоби їх використовувати й давити. Про це й поговоримо наступного разу.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено