Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
8 травня, 2012

Демократія важлива: де і чому?

Підбиваючи підсумки 5-го Київського Безпекового Форуму, провідний співробітник Програми Росії та Євразії британського Королівського інституту міжнародних справ (Chatham House) Джеймс Шерр говорить про суть демократії у ЄС, її перспективи в арабському світі, вибір України і ефективне управління як запоруку демократії

 

Я хотів би почати з подяки Фонду Арсенія Яценюка «Відкрий Україну» (Open Ukraine) за щиру зацікавленість, якість організованої ними дискусії і за їхній приклад. Інституту Чатем-Хаус дуже приємно бути вашим партнером.

Дозвольте мені додати ще два слова до нашої центральної теми «Чи важлива демократія?»: «де?» і «чому?». Сьогодні на ці питання ми мусимо дати дещо іншу відповідь, ніж кілька років тому; можливо, навіть іншу, ніж минулого року.

Одна з найбільших проблем, яка стоїть сьогодні перед нами – те, що по всій Європі на ці питання відповідатимуть іміджмейкери, а не досвідчені, ерудовані і чесні люди. Що ще гірше – іміджмейкери завжди можуть запропонувати очевидні факти. Досвідчені та ерудовані люди, які займаються складними питаннями, роблять це з певною обережністю.

Пункт перший:під час двох круглих столів на цьому Форумі багато уваги було приділено ЄС.

 Де демократія була важливою? Крім США і Канади, в першу чергу – це ЄС. Карел Шварценберг був абсолютно правий, сказавши ще з самого початку: хоча Європейський Союз завжди мав економічну основу, від своїх початків це був політичний проект і, додав би я, геополітичний проект. Ще з часу виникнення його попередників, Європейського об’єднання вугілля і сталі і Римського договору, загроза демократичним цінностям йшла не лише зсередини майбутнього ЄС, але й з-поза його меж. Європейський Союз став не просто успішним прикладом. Він став моделлю. Це підводить мене до питання, чому ж демократія важлива. Ця модель стала привабливою для двох груп людей: тих, хто вважає, що політична і економічна свободи важливі самі по собі, і тих, які просто думають, що демократія – це найефективніший спосіб досягти процвітання. Це не завжди одні й ті ж самі люди. Завдяки фінансовій кризі і кризі єврозони, ця ліберально-демократична модель втратила свою привабливість в очах багатьох людей з обох таборів. Розвіялась і її аура непогрішності.

 Є ще один незручний факт. У нашому великому світі можна знайти заможні держави, які не можна назвати демократіями, і заможних людей, які не сповідують демократичних цінностей. І якщо увімкнути сьогодні телевізор, то можна побачити демонстрантів у Афінах і Мадриді, які більше розгнівані так званою диктатурою Брюсселю, ніж демонстранти в Москві й Санкт-Петербурзі – диктатурою Путіна. При цьому не має значення, чи дивитися BBC World чи РТР Планета. Картинки ті самі. І ці картинки, навіть якщо вони оманливі, можуть створювати політичні факти.

А чому ж ці картинкиоманливі? Що вони нам НЕ показують? По-перше, вони «забувають» нагадати нам, що вимоги валютного союзу набагато жорсткіші, ніж вимоги звичайного або асоційованого членства в ЄС. По-друге, вони оминають той факт, що причини протестів у Мадриді і в Москві – це дуже різні речі. Сьогодні по всьому ЄС киплять пристрасті з приводу неприємних економічних і соціальних наслідків боротьби з дефіцитом бюджету. Але жодному громадянину ЄС не потрібно боятися, що він чи вона позбудеться права критикувати, не погоджуватися, відрізнятися від інших, організовуватися і бути представленим в органах влади. І навіть якщо ця криза затягнеться або й погіршиться, жоден громадянин ЄС не боїться втратити право на володіння майном, або що його бізнес відберуть – не через банкрутство, а тому, що хтось могутніший вже накинув на нього оком. Так само не потрібно йому боятися, що суд винесе рішення на підставі політичних норм, під впливом політичного тиску чи фінансового «стимулу», замість керуватися вимогами юридичних норм, громадянських прав і громадського порядку. Нарешті, сьогодні ніхто в Європейському Союзі не має причин боятися грабіжницьких і брутальних нападів поліції, податкової служби та інших, чиїм завданням мав би бути захист громадян, але які в багатьох державах існують просто заради власного збагаченя. Але в Росії й Україні багато людей бояться саме цього, і відсутність саме цих свобод і гарантій має величезне значення. Протести в Росії якраз і показують: як тільки люди стали трішки заможнішими, вони почали вимагати і цих інших речей також.

Друге, про що йшлося – це демократія і революція, особливо в арабському світі. Це була чудова дискусія, не схожа на багато з тих, які можна зараз побачити у Великій Британії або Сполучених Штатах. Одне з головних питань цих дискусій у Британії і США – чи нові політичні режими в арабському світі будуть ісламськими, а чи світськими. Це конструкт, вигаданий на Заході. Ісламський світ ісламським і залишиться. Але це саме по собі мало про що нам каже. Ми не знаємо, чи старі моделі впливу, старі структури влади і старі патрон-клієнтські стосунки буде відновлено під новими вивісками. Ми не знаємо, чи сум’яття і розчарування викличе нові революції чи (що ще гірше) менш організовані і більш анархічні форми конфлікту. Ми не знаємо, чи нові політичні порядки будуть прихильними чи ворожими до сучасності. Ми не знаємо, як змінюватимуться геополітичні  інтереси. Ми не знаємо, чи те, що ми називаємо новими демократіями, не виявиться насправді диктатом більшості. Ми не знаємо й того, чи зможуть у деяких із цих країн меншини забезпечити собі захист, не кажучи вже про представлення і залучення до політичної влади. Яким би не був Захід у минулому, але при всіх цих сумнівах він був абсолютно правий, на мою думку, коли став на бік цих змін і підтримав їх. Я вважаю, що цим ми зробили не лише якийсь політичний вибір, але й вибір історичний. Гадаю, що навіть якщо зараз ще нічого не зрозуміло, майбутнє покаже, що Росія і Китай зробили невірний історичний вибір.

По-третє, перед тим, як закінчити, я хочу висловити ще дві думки з приводу дуже важливих і складних проблем безпеки Чорноморського регіону. Перше: після 7 травня Росія де-юре повернеться під владу президента, який має і бажання, і волю вирішити задавнені питання російських сусідів, починаючи з України і не виключаючи Грузію й Молдову. І якщо зараз справи між Росією й Україною просто погані, то навіть найобережніший прогноз обіцяє значну напруженість у стосунках. Якщо зараз не думати про власний захист, то пізніше часу на роздуми може й не бути: лише на реакцію, і то більше хаотичну, ніж організовану. Під час свого першого президентства Леонід Кучма сказав: критичне питання – чи зможуть люди згуртуватися в критичний момент. Тепер, як і тоді, питання стоїть так: чи має Україна інститути і культуру безпеки, які можуть досягнути цього.

Друге моє зауваження стосується НАТО. Мене менше хвилює той факт, що прийняття Північноатлантичним альянсом на себе світової ролі фатально співпало зі скороченням його ресурсів. Це – одна із реалій, які стоять сьогодні перед НАТО, і кожна союзна держава знає про це. Але більша проблема – що ця світова роль відволікла НАТО від основного, корінного завдання: європейської безпеки. Відійшовши від своїх історичних коренів, ви також відходите і від коренів моральних. Показово те, що перед російсько-грузинською війною збройні сили Грузії готувалися не до захисту державної території, а до підтримки експедиційних операцій НАТО далеко від Південного Кавказу. І тому, коли почалися бойові дії, найкраща бригада Грузії була задіяна в Іраку. Сьогодні Альянс повинен запитати себе: «Чи хоче НАТО зберегти свою роль у європейській безпеці?» Якщо так – то яким чином, при тому, що розширення вже не може бути реалістичною відповіддю на питання безпеки?

Дозвольте мені завершити на особистій ноті згадкою про любов, яка не насмілюється назвати себе. І ця любов – Україна. Пробачте мені, якщо я почну з зауваги не лише нелогічної, але, можливо, навіть і небажаної на конференції з питань демократії: Україна має право залишатися незалежною державою, чи вона демократична, чи ні. Але друга моя думка така: Україна не має права вступати до Європейського Союзу, укладати з ним Угоду про Асоціацію чи навіть близько підходити до чогось подібного. Це не просто даровані офіційні титули. Вони залежать від виконання поставлених іншими вимог. На практиці – вони залежать від здатності України переконати членів ЄС, що вона поділяє їхні інтереси і цінності, і не просто на словах або з вигляду, а щиро, переконано і на ділі. Кожна держава у ЄС це розуміє.

Тут є ще один пов’язаний із цим момент. Україна – суверенна держава, і до неї необхідно ставитися відповідно. Ті в Україні, хто нагадує про це ЄС, у першу чергу самі не повинні про це забувати. Суверенна держава не лише приймає власні рішення. Вона ще й відповідає за них. Вона не просить інших перебрати на себе цю відповідальність. Якщо Україна хоче асоційованого членства в ЄС, вона мусить виконати умови Асоціації. Якщо натомість вона вважає за краще не розбудовувати демократію і не реформувати економіку – це її суверенна прерогатива. Але їй же і жити з наслідками цього.

І останнє, про що я вже сьогодні не раз згадував. Після Помаранчевої революції керівництво підірвало справу демократії в Україні. Воно створило такий політичний порядок, який ми в цій частині світу бачили століття тому назад під час польського liberumveto– «вільного вето», через яке велика європейська держава зникла за кількадесят років. Третя Французька Республіка, ще одна велика держава Європи, зникла в 1940 році. Чому? Тому, що конституції обох держав дозволяли легше заважати уряду, ніж власне управляти. Сьогоднішнє зауваження Сергія Конопльова було абсолютно правильним. Демократія втратить легітимність, якщо не буде супроводжуватися ефективним управлінням. Якщо демократія повинна мати майбутнє, вона повинна йти в парі з ефективним управлінням в обох частинах Європи. І на завершення дозвольте мені просто повторити, що в майбутньому, працюючи з Фондом «Відкрий Україну», сподіваюся, ми присвятимо обговоренню ефективного управління стільки ж часу, скільки ми його присвячуємо обговоренню демократії.

Щиро вам дякую і бажаю всім успіхів!



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено