Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 квітня, 2012

Українську мову з кінотеатрів виганяють через «чорний хід»

Ігри з підзаконними актами дозволяють знову русифікувати кінопрокат, залишивши шпарину для заробітку на позірному патріотизмі

5 квітня податкова міліція зробила обшук в студії дубляжу «Ле Доен», що забезпечує до 60 % дубляжу та озвучування українською мовою іноземних кінофільмів, котрі демонструються на території України. Доки в журналістському середовищі ходять непевні чутки про рейдерську атаку, власник студії Богдан Батрух (більше відомий як хазяїн мережі «Кінопалац») заявляє про сплановане знищення українського дубляжу.

Читайте також: Податковий «наїзд» на B&H: чому саме зараз?

Тим часом увагу Тижня привернули заяви того ж Батруха та низки експертів про те, що наступ на україномовне кіно триває і без усіляких гучних «маски-шоу». Мовляв, ще 1 лютого Кабмін Азарова прийняв постанову, якою нібито дозволив ввезення в Україну дубльованих російською стрічок з території Російської Федерації. Година роботи з документами справді розкрила цікаві речі, пояснення котрих, щоправда, не обійдеться без передмови.

Річ у тім, що навколо дражливого питання українського дубляжу накручено забагато легенд. На погляд багатьох громадян, котрі цікавляться проблемою лише поверхово, ситуація виглядає так: за президентства Віктора Ющенка в Україні заборонили російський дубляж – тепер його відновлюють.

Послідовні українофоби при цьому також вірять у активно поширювану легенду про те, що український дубляж «неякісний» (хоча зазвичай його не чули, та й не здатні оцінити), і що це навіть призвело до падіння відвідуваності кінотеатрів України.

На останньому свого часу публічно наполягав міністр освіти, науки, молоді, сім’ї та спорту Дмитро Табачник, котрий незабаром після свого призначення заявляв, що навіть у Львові після «заборони» російського дубляжу відвідуваність кінотеатрів нібито впала на 30 %.

На брехні пана Табачника в підсумку зловив ніхто інший, як міністр культури й туризму Микола Кулиняк: ще в квітні 2010 року його відомство на офіційний запит «Західної інформаційної корпорації» повідомило, що валові надходження від кінопоказів за 2008 рік зросли на 25% порівняно з 2007 роком, а за кризовий 2009 рік – на 37% порівняно з 2008 роком. Хоча, звісно, говорячи про останню цифру, варто враховувати тодішню девальвацію гривні.

Що ж стосується «заборони російської мови», то ситуація виглядає так. Ще на початку 2006 року уряд Юрія Єханурова (подейкують, за прямою вказівкою президента Ющенка) прийняв постанову, якою передбачалось поступово підвищувати частку демонстрованих в українських кінотеатрів стрічок, що були би дубльовані, озвучені або субтитровані українською мовою. Згідно з текстом постанови, з 1 липня 2007 року таких фільмів мало би бути не менше 70 %.

Водночас постановою вносились поправки в правила видачі прокатних посвідчень вітчизняним кінопрокатникам. Поправка до п. 10 (пункт «Б») встановлювала, що таке посвідчення не видається, «якщо фільм не дубльований  (озвучений, субтитрований) українською мовою на фільмокопії мови оригіналу». 

Виходило, що коли не дубляж (котрий коштує досить дорого), то, принаймні, озвучування чи хоч би титрування українською бов’язкові для будь-якого іноземного кіно. Причому вже просто з дня прийняття постанови.

В підсумку, принаймні, великі прокатники стали титрувати стрічки російського виробництва, а західні озвучувати, а часом навіть і дублювати. Останнє, щоправда, було і лишилось відносною рідкістю. Проте поштовх до створення української індустрії дубляжу було дано.

Після приходу до влади Віктора Януковича і Ко, як уже було сказано, почались розмови про скасування цих вимог. Водночас важливо знати, що навіть той же Табачник не раз публічно заявляв: купувати, як і колись, стрічки в Росії, тим самим забезпечуючи роботою тамтешні студії дубляжу та тамтешніх акторів, Україна не стане. Мовляв, російський дубляж можна робити і в Києві (Львові, Донецьку, Одесі).

Як і в багатьох інших питаннях, із Дмитром Володимировичем були згодні далеко не всі однопартійці. Активний борець за русифікацію кінопрокату, депутат-«регіонал» Олег Царьов, гучно запевняв, що власники стрічок (саме вони платять за дубляж) не погодяться платити за російську мову двічі. 

Результатом стала постанова Кабміну  від 21 червня 2010 року. В ній вже не було норми про те, що прокатні посвідчення не  видаються стрічкам, котрі не мають українських титрів, озвучення чи дубляжу. Натомість говорилося, що кінокартини, крім авторських, повинні бути дубльовані чи озвучені «на території України».

Та постанова викликала великий скандал, котрий докладно висвітлювався й Тижнем. Одні побачили в ній наступ на українську мову, дехто ж, навпаки, був невдоволений тим, що російська «не повернулась у повному обсязі». Останні апелювали ось до чого: в оригінальному документі про правила видачі прокатних посвідчень так і лишилася норма про те, що для отримання посвідчення треба надати «фільмокопію… яка… дубльована (озвучена, субтитрована) українською мовою на території України суб'єктом господарювання,  який виробляє товари,виконує роботи та надає послуги на території України».

Тобто прямої заборони видавати посвідчення стрічкам без дубляжу-озвучки-титрування вже не стало. Але вимога надати такі дубляж-озвучку-титрування для отримання посвідчення – лишилася. 

Втім, уже згаданий депутат Царьов тоді все одно обурювався, що ця норма з’явилась у документі лише під час його редагування Мінкультом, і що вона, мовляв, «може призвести до монополії на ринку».  

І ось аж 1 лютого поточного року уряд прийняв нову постанову про поправки до правил видачі прокатних посвідчень. Цього разу резонанс був далеко не таким гучним, як із постановою від червня 2010 року. 

Цими поправками  з п. 10 «Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування кінофільмів» взагалі вилучили пункт «Б». Той самий пункт, котрий до червня 2010 року вимагав хоч би титрування фліьму українською, а після того – дубляжу, озвучки або титрування «на території України».

Показово, що, хоча сама постанова не потрапила у фокус уваги громадськості, її наслідки таки викликали певний резонанс. Наприкінці лютого, наприклад, активісти закликали бойкотувати фільм «Примарний вершник-2» , що вийшов в український прокат у російському дубляжі.  

Вже тоді подейкували й про те, що дубльована стрічка завезена з Росії. Тепер, після скандалу, котрий вибухнув довкола студії Богдана Батруха, зрозуміло, що прокатники сперлися саме на постанову Кабміну від 1 лютого.

Найцікавіше в цьому те, що згадане двома абзацами вище «Положення…» все одно вказує, що для отримання прокатного свідоцтва в Україні кінострічка повинна мати фільмокопію, дубльовану, озвучену чи субтитровану українською «суб'єктом господарювання,  який виробляє товари, виконує роботи та надає послуги на території України» (підпункт «Г» п. 5).

 Але постанови постановами, а що ж каже закон? Будь ласка.

 З одного боку, ніхто не скасував і не переглянув рішення Конституційного суду від 20 грудня 2007 року . Згідно з ним, «іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов’язковому порядку повинні бути дубльовані, або озвучені чи субтитровані державною мовою».

 А з іншого, з того далекого року зазнала змін ст. 14 закону «Про кінематографію» , котру і тлумачив КС. І тепер там сказано: «Іноземні фільми перед розповсюдженням в Україн в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою, вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин».

Пунктуацію, як кажуть у подібних випадках, збережено.

Як бачимо, закон лише заплутує ситуацію. З одного боку, українською треба дублювати «в обов’язковому порядку». З іншого, «також» можна робити це й «мовами національних меншин» - читай, російською.

 

Враховуючи все вищевикладене, уява малює таку картину: масове – як до Помаранчевої революції – завезення в Україну західних фільмів, дубльованих у Росії, і, ясна річ, російською мовою. А для видачі прокатного посвідчення досить українських титрів на оригінальній фільмокопії.

Тобто компанії – власники кінострічок – таки муситимуть розщедритись тим, хто це титрування робитиме. І хоча, звичайно, титрування не коштує таких грошей, як дубляж – але ж «кіна у нас показують багато»… А водночас, українська в кінотеатрах з динаміків більше не лунатиме.  



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено