Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 квітня, 2012

Не стій під хмарочосом!

Боже, не дай їм побудувати якийсь реактор!
Матеріал друкованого видання
№ 14 (231)
від 5 квітня, 2012

Мій товариш, інвестиційний банкір, очоливши відповідний підрозділ не останньої у світі фінансової установи, був змушений переїхати до нового офісу – noblesse oblige. Скляний криголам стоїть на перетині столичних магістралей, кабінет шикарний, краєвид із вікна божественний, одна проблема: дихати нічим. Щоби зберегти працездатність, товариш щодві години має виходити на вулицю подихати свіжим смогом. Просто систему вентиляції в будівлі від самого початку зроблено таким чином, що обслужити всі помешкання вона неспроможна, натомість коли в офісній кухні хтось щось розігріває, поверхом розноситься густий запах борщу. Якщо ж іще взяти до уваги ціну оренди за квадратний метр на рівні якогось Гонконга (я в Гонконгу не був, але товаришу вірю), виникає питання: на скільки вистачить терпіння орендарям? Що переважить: престиж чи головний біль?

Читайте також: Гламурні свинопаси

Ця радше антропологічна загадка не для мене: як казали в старому анекдоті, «пане вчителю, мені б ваші турботи». Цікавить інше: чому плоди діяльності вітчизняних бізнесменів часто-густо виявляються такими незграбними, такими недолугими, такими… дилетантськими?

Київ потроху обростає прикметами великого столичного міста: ресторани, готелі, офісні центри й так звані shopping mall ну майже такі, як у будь-якому чотиримільйонному (якщо з околицями) мегаполісі світу від Берліна до Лос-Анджелеса. Кажу майже, бо якщо поглянути уважніше, то неодмінно знайдеш відмінності.

Раптом закривається суперпопулярне літературне кафе з демократичними цінами: власник скасував угоду про оренду, бо на нього натиснув хтось із важковаговиків, тепер тут дорогий ресторан… без відвідувачів. Новоявленому рестораторові ніхто не розповів, що треба інвестувати передусім не в дизайнерський інтер’єр, а в досвідчених кухарів, та якби навіть і розповів, той навряд чи повірив би, бо витрачатися на персонал не звик. Тепер може тішити свою пиху на самоті, у порожній залі…

Елітні – як же я люблю це слово!.. – житлові будинки, зведені кілька років тому, досі стоять порожніми, бо їх зарядили насосами, які женуть воду не вище за восьмий поверх. Скажімо, нещасний випадок, проектанти скрізь припускаються помилок, але тільки я й тільки в Києві таких однакових «нещасних випадків» знаю три. В одному з аквапарків (якому саме, мені відомо, але не скажу) щось не склалося з гідроізоляцією й тепер споруда гниє на очах. Поруч стоїть shopping mall, гроші під будівництво якого девелопер знайшов у Росії. Сказати, що він зовсім порожній, було би перебільшенням, але натовпу не спостерігається. Інвестор щасливий.

Читайте також: Євро-2012. Матч смерті

З готелями окремий скандал: їх нібито набудували до Євро, але чомусь самі лише чотири-п’ятизіркові. Дуже цікаво, де вони наберуть стільки гостей? Англійці взагалі відмовляються їхати до України на поєдинки своєї збірної – вперше за 20 років тамтешній футбольній асоціації не вдалося продати всі квитки на матчі великого турніру, отримані від УЄФА. Та й звичайному туристові, тобто наймасовішому відвідувачеві будь-якого міста, здебільшого достатньо двох-трьох зірочок, п’ять – це для крутих бізнесменів або Кіркорова. Але Кіркоров, на щастя, лише раз на рік, а бізнесменам у такій кількості в нас робити нічого. Тож навіщо? Звичайний готель окупається протягом п’яти – семи років за умови нормальної наповненості. Для порожнього не вистачить і двадцяти. Немає куди подіти гроші? Припустімо, вони в них зайві. Знову-таки, не моя справа, я лише хочу, щоби столиця потроху ставала Європою, а не перетворювалася на райцентр Донецької області.

За останні два роки великий бізнес остаточно консолідувався у щось на кшталт закритого клубу для своїх, безкомпромісно витиснувши чужих. Тепер хлопці мають конвертувати відвойовані позиції в примноження статків. І тут виявляється, що… вони цього не вміють!!! Забирати чужий бізнес і розвивати власний – це різні заняття, вони потребують різних навичок, задіяні різні групи м’язів.

За дуже поодинокими винятками, це стосується як тих китів, що в усіх на очах і володіють цілими імперіями, так і «підприємців» (навмисне пишу це слово в лапках) другого ешелону, допущених до корита. Вони можуть домовитися, можуть залагодити питання, але не здатні приймати грамотні управлінські рішення. Коли починаєш розбирати якісь їхні кроки, волосся дибки стає: де там бізнес-плани, де розрахунки, ми побудуємо ось це, бо це кльово, це круто, крапка.

Вільна конкуренція, антимонопольні закони й решта, здавалося б, панських витребеньок – не якісь там умовності, не спосіб забезпечення абстрактної справедливості, а ще й інструмент селекції талановитих компетентних менеджерів і відсіву самовпевнених нездар. Якщо цього немає, повертаємося в часи, коли вибухають реактори, падають літаки, тече дах і горить метро. Хоча чому «повертаємося», ми вже в них живемо, хіба що… Боже, не дай їм побудувати якийсь реактор!

Читайте також: Країною керують за правилами «зони»



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено