Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
28 березня, 2012

Панк-молебень у церкві імені кесаря

Виявляється, з Росії злостиво посміявся сам диявол. Це не моя вигадка і не наклеп когось із радикальних українських націоналістів. Це компетентний експертний висновок, зроблений днями самим патріархом РПЦ Кірілом. І не просто посміявся диявол, а з використанням своєї агентури жіночої статі та технічних засобів у вигляді газет та Інтернету…

Ось таких грандіозних обертів набув сьогодні скандал, що виник напередодні президентських виборів у Російській Федерації внаслідок панк-молебну про «порятунок від Путіна», проведеного групою Pussy Riot у московському храмі Христа Спасителя. Йдеться вже не про оцінку цього акту – мовляв, це просто хуліганство чи кощунство, а чи вияв нетрадиційного розуміння християнства – он в Ефіопії здійснюються ж молебні під тамтами, і нічого. Йдеться про символічну, смислозначущу подію в релігійному та світському житті великої країни, і не лише її – адже Московський патріархат простер свої крила над багатьма країнами, задаючи там церковні норми. І тепер уже не має особливого значення, чи то цей панк-молебень був вигаданий і розкручений групою пропутінських політтехнологів – щоби дискредитувати опозицію як «богохульників», чи то йшлося про щирий порив радикально налаштованої молоді, яка зверталася до Богородиці з проханням порятувати Росію від її «національного лідера», чи то справді нічого серйозного в тій акції не було, і тільки недолугі дії самих церковників та представників влади перетворили звичайних хуліганок на значущих персон, а саму подію – на певний знак сучасної доби.

Але, як би там не було, справа зроблена. За оцінкою панк-молебню російська (і не тільки російська) громадськість розділилася на групи з відчутно різними ціннісними пріоритетами, рівень суспільних пристрастей зростає (бачте, вже і диявол згаданий…), вже відбувся певний поділ на «нестямних радикалів», «притомних консерваторів» та «м’якосердих лібералів» і в самій Російській церкві, відтак подальша ескалація конфлікту виглядає неминучою. Нагадаю, що станом на сьогодні трьом гіпотетичним учасницям акції Pussy Riot (вони були в масках, що утрудняє ідентифікацію) пред’явлені кримінальні звинувачення у зв’язку з панк-молебнем в храмі Христа Спасителя. Надія Толоконникова, Марія Альохіна та Катерина Самуцевич поміщені під варту до кінця квітня. Їм загрожує до семи років позбавлення волі. Ще двоє учасниць групи не ідентифіковані й активно розшукуються.

Ще до виступу патріарха Кіріла стосовно «насмішки диявола» група православних віруючих звернулася до нього з проханням «проявити християнське ставлення до учасниць групи Pussy Riot і клопотати перед судом про закриття цієї кримінальної справи». У відкритому листі цих парафіян говориться: «Ми також просимо Вас виступити зі зверненням до всіх членів православної Церкви і дати приклад християнської реакції на подію, що сталася, зупинивши тим самим ненависть і гнів, які парафіяни православної Церкви в дні Великого Посту обрушують на голови дівчат». Але відповідь Кіріла була однозначною: замовкніть, бо «немає у нас майбутнього, якщо ми починаємо глумитися перед великими святинями».

Натомість інша група православної громадськості – за підтримки керівництва РПЦ – вимагає притягнути до кримінальної відповідальності не тільки учасниць панк-молебну, а й усіх журналістів, котрі висвітлювали акцію та поширювали інформацію про неї за статтею 282 Кримінального кодексу Росії («розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі»). У листі, направленому представниками цієї групи до Генпрокуратури РФ, говориться, що коло осіб, котрі спланувати і здійснити акцію, «є набагато ширшим, ніж п’ятеро учасниць групи». Панк-молебень, на думку авторів листа, - «свідома провокація», спрямована проти «священнослужителів і керівників держави», з метою «приниження людської гідності за ознаками ставлення до релігії», і в підсумку виглядає «розпаленням релігійної ненависті і ворожнечі».

Нарешті, на думку групи російських правозахисників і громадських діячів, заходи правоохоронців проти учасниць акції неадекватні скоєному: «Цей арешт показує, що відбувається зрощення церкви з державою, перетворення юстиції на православну інквізицію. Ми закликаємо терміново звільнити арештованих і припинити їхнє кримінальне переслідування». Але, як показують соціологічні дані, до такої позиції схиляється не надто багато російських громадян; майже половина їх виступає за кримінальне покарання.

А тим часом самі троє ув’язнених написали листа патріарху Кірілу, в якому перейшли в контрнаступ, стверджуючи, що саме вони, а не керівництво РПЦ та вища влада Росії, належать до істинних християн: «Молитву Богородиці з проханням прогнати того, хто щоденними своїми діями опоганює найсвітліші ідеали людського життя в Росії і всі можливі заповіді православної віри, ви сприйняли як знущання над святинею. У молитві згадані і ви, тому що ми, так само як і мільйони християн, були тяжко засмучені тим, що ви дозволили Церкви стати знаряддям у брудних передвиборчих інтригах, закликали віруючих віддати свій голос за людину, вчинки якого нескінченно далекі від Божої Правди. Не можна вірити в царя земного, якщо його діяння суперечать тим цінностям, заради яких Цар Небесний був розіп’ятий на хресті… Ви нескінченно не праві, стверджуючи у своїй проповіді, що ми не віримо в силу молитви – бо ж, не вірячи в силу молитви і слів, не стали б ми так відчайдушно і гаряче молитися в храмі, передчуваючи які суворі гоніння може обрушити на нас і наших близьких весь репресивний апарат земної влади, який тільки й чекав належного моменту, щоб помститися нашій групі за жорстку громадянську позицію».

Думаю, ніхто, в тому числі й самі заарештовані учасниці групи не знали на момент скоєння свого вчинку, до яких градусів дійде розпал суспільних пристрастей та до яких слів їм доведеться вдатися, вступаючи у полеміку не просто з чинним предстоятелем РПЦ – а з усією могуттю офіційного російського православ’я. Але – сталося…

А, що, власне, сталося, якщо повернутися до проблеми символів та сенсів, уособленням чого тепер є – незалежно навіть від первинних намірів учасниць панк-молебню, - неоднозначний, поза сумнівом, учинок Pussy Riot?

Неординарну відповідь на це питання з позиції воцерковленої християнки спробувала дати москвичка Єкатерина Хмельницька. Зауваживши найперше, що свідомо чи несвідомо учасниці групи апелювали до суто православної, ба більше – дуже й дуже російської традиції юродства. «Юродиві їли сире м’ясо під час посту, заходили в храм голяка, носили одяг, що не відповідав статі, й імітували статевий акт на солеї. І ніхто не ображався ані за «пресвяте панікадило», ні за «пречистий свічник»… І вже точно нікому не приходило в голову саджати юродивого під арешт».

З цим погодитися можна тільки частково: по-перше, і саджали юродивих до ями, і голови стинали, і на вогнищі палили деякі московські правителі; по-друге, існував феномен юродства і в західному християнстві, щоправда, не мав такої ваги; по-третє, не всі юродиві вважалися «Божими людьми». Ба більше: як на мене, не менше, ніж від юродивих, Pussy Riot взяли від середньовічних європейських ваґантів, органічною частиною творчості яких було пародіювання церковних обрядів та релігійної літератури, - аж до літургії та Євангелій, узагалі – від описаної Михаїлом Бахтіним європейської сміхової карнавальної культури. Ця культура виникає разом із кризою офіційної церкви, яка все більше зводиться до формального обряду й віддаляється від потреб простолюду, беручи бік світської влади. А що діється сьогодні в Росії, хіба не те саме?

Єкатерина Хмельницька вважає: «Ми живемо в епоху церкви торжествуючої. І це торжество фарисейства. І це страшно і соромно.

Коли церква зайнята бізнесом і політичними чварами, в той час як на вулицях мруть бездомні, а влада за мовчазної згоди і таємного задоволення архієреїв зносить притулок, який будував на свої злиденні кошти жебручий орден сестер матері Терези…

Коли церква виявляється нездатною до проповіді Христа ані сучасним (тобто своєчасним) словом, ані нагальним справою, зате віртуозно видавлює зі своєю «канонічної території» тих християн, які до цього більш ніж здатні і мають досвід слова, підкріпленого дією, і дії, освяченого словом…

Коли церква в нашій особі не тільки не здатна привести людей до Христа, але спотворює Його Образ своєї дурістю, відсталістю, мракобіссям і служінням яким завгодно кумирам (навіть якщо цей кумир моральність, як ми її зрозуміли), крім Самого Христа…

Коли ієрархи ходять на золотий унітаз, живуть у мільйонних палацах й ані на гріш не переймаються ані потребами, ані думками кліру і пастви…

Тоді в храм вривається тригрошова опера, панк-опера, цирк, карнавал, містерія-буфф. Тріумфуючий фарисей глухий до слів, залишається жест.

Коли церква виявляється нездатною до самовикриття, покаяння й оновлення, тоді приходять «пусі».

А й справді: російське православ’я – можливо, більше, ніж будь-яке інше – потребує реформації, чи, якщо хтось боїться цього «західного» слова, істинного оновлення, євангелізації. Такі процеси вже розпочалися наприкінці ХІХ століття, як не опирався їм синод РПЦ, – Володимир Соловйов, Лев Толстой, потім Ніколай Бердяєв, Лев Шестов, Сергєй Булгаков, Павєл Флоренский (я називаю тільки деякі імена) – але більшовики їх перервали. Ясна річ, що «сталінський патріархат», чиїм очільником став колишній голова Тульського відділення «Союза Русского народа» Сергій Симанський – він же патріарх Алексій I, не переймався і за визначенням не міг перейматися проблемами оновлення православ’я, що водночас означало й повернення до євангельських витоків. Нечисленні спроби вийти за межі зашкарублого канону закінчувалися трагічно – досить згадати долю отця Алєксандра Меня. А на додачу РПЦ практично повністю перетворилася на знаряддя політичної експансії «кремлівських чекістів», намагаючись залучити всіх православних на теренах колишнього Союзу до «Русского мира» (і не тільки їх – Болгарія, Сербія і деякі інші країни також є об’єктами релігійно-політичної експансії).

Отож учинок Pussy Riot та його мотивація неоднозначні – але чи не стали вже однозначними ієрархи РПЦ та їхнє суєтне обрядовір’я, яке підміняє християнські дух та душу мертвим тілом букви церковних канонів? «За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх» (Мф.7,12-20) – а які плоди у цих ієрархів? Розкіш, статки, непорушна єдність зі світською владою та служіння їй?

Отож, імовірно, диявол таки посміявся з Росії. Але навряд чи саме учасниці панк-молебню служили йому; думається, має йтися зовсім про інших персон. Про тих, які ставлять своє розуміння Христового вчення над усіма іншими, вимагаючи від пастви беззастережної покори і послуху. А тим часом, як писав киянин за народженням і вихованням філософ Ніколай Бердяєв, «Християнство закликає до перемоги над світом, а зовсім не до покори світу. Смирення не є покірливістю, навпаки, воно є непокірність, рух по лінії найбільшого опору». Агов, хто там у Росії рухається саме по цій лінії?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено