Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 березня, 2012

Дитячі комплекси російських лібералів та демократів

Часом складається враження, що російські ліберали та демократи (ті, що пишуться без лапок і не хочуть мати нічого спільного із Жириновським В.В. ані в політичному, ані в будь-якому іншому сенсі) – це воістину великі діти. Принаймні, тоді, коли йдеться про деякі речі. А діти, як відомо, далеко не завжди помічають елементарні речі, іі далеко не завжди дотримуються так само елементарних правил поведінки. Чи то з вередливості, чи то з незнання цих правил, чи то маючи певні комплекси. І взагалі – енергія так і скаче, так і випирає, от і хочеться якесь слово на свіжопофарбованій стіні надряпати…

От тільки «свіжопофарбованою стіною» аж надто часто виступає Україна, а отим «якимось словом» - щось таке, що засвідчує підсвідомі та глибоко вкорінені імперські комплекси багатьох найпоступовіших росіян.

Ось, скажімо, минулого літа керівник блискучого (без перебільшення!) медіа-проекту «Эхо Москвы» і послідовний ліберал Олексій Венедиктов у розмові з міністром закордонних справ України Костянтином Грищенком кидає фразу: «Я знаю, що позиція України – і ви цього не приховуєте – полягає в тому, що кордон (йдеться про державний кордон між Україною і Росією у Керченській протоці – С.Г) має проходити по старому адміністративному, радянському адміністративному кордону». Ось і непристойне слово на стіні… Не були кордони між союзними республіками, з погляду державного права, адміністративними! «Союзна республіка – суверенна радянська соціалістична держава, яка об’єдналася з іншими радянськими республіками в Союз Радянських Соціалістичних республік» (ст.76 Конституції СРСР 1977 року). «Територія союзної республіки не може бути змінена без її згоди» (ст. 78). «Союзна республіка визначає свій крайовий, обласний, окружний, районний поділ і вирішує інші питання адміністративно-територіального устрою» (ст.79). От де насправді адміністративні кордони слід шукати – на рівні областей та інших одиниць адміністративно-територіального устрою республіки, а не на рівні союзних республік. Ясна річ, нинішня російська влада розглядає СРСР як «велику Росію», від якої посміли відпасти і вимагати якихось своїх прав різні там республіки, звідси й «адміністративні кордони». Але чим у цьому питанні ліберал Венедиктов істотно відрізняється від «ліберал-демократа» Жириновського, і який комплекс тут так і грає?

А ось інша «картинка з виставки». Московська «Независимая газета», яка уже понад 20 років заявляє про себе як про незалежне демократичне видання (і навіть вживає словосполучення «в Украине», а не «на Украине»!), пишучи про стан справ в українському православ’ї, дає матеріалу підзаголовок «Лідери різних груп впливу в УПЦ МП про поточну ситуацію в «незалежному» православ’ї». Причому очевидна іронічність, пов’язані із вживанням поставленого в лапки українського слова в російському тексті пов’язана не з реальною залежністю УПЦ від Москви, зовсім ні – в інших текстах на релігійну, і не тільки релігійну тематику слово «нєзалєжность» (а саме так воно мусить вимовлятися російською) вочевидь символізує скептично-саркастичне ставлення авторів і редакції до самостійної України…

А на додачу ще й перекручене прізвище секретаря (тепер уже колишнього) предстоятеля УПЦ МП – його назвали «Олександр (Дробинко)», тоді як насправді йдеться про архієпископа Олександра (Драбинка). Я розумію, що у російській мові є слово «дробинка», і немає слова «драбинка», але ж невже важко перевірити – бодай в Інтернеті, на що потрібна одна хвилина, – правильне написання прізвища поважного церковного діяча, інтерв’ю з яким публікує НГ? Я вже не кажу про те, що і згадана НГ, і популярний (і начебто не шовіністично-імперський) московський телеканал НТВ не раз спіймані на тому, що називають УПЦ КП «раскольниками». А от абхазьких церковників «розкольниками» вони чогось не називають, хоча ті й діють в останні роки дуже специфічним чином. Чи то в московському ліберальному уявленні (на підсвідомому рівні, ясна річ) Абхазія – незалежна держава, а Україна – ні, чи то у випадку України на «паркані» можна писати будь-які слова, зійде?

А ось «Ежедневный журнал» - полум’яно-опозиційне Інтернет-видання. Знов-таки, ліберальне – аж нікуди. І що ми читаємо у недавній статті одного із провідних авторів ЄЖ Володимира Надеїна, присвяченого «наїздам» на згадане вище «Эхо Москвы»? «Вклавшись в «Эхо», Газпром зробив одне з найвдаліших своїх вкладень. На відміну від України і Білорусі, «Эхо» не смокче гроші з газового монополіста, не скаржиться в Стокгольм, але гідно винагороджує своїх акціонерів». Ну-ну, виявляється, маючи одну з найвищих цін на російський газ у Європі, Україна ще й «смокче гроші» з бідолашного «Газпрому», ще й сміє на нього кудись скаржитися…

У тому ж «ЄЖ» заслужено популярна Юлія Латиніна називає вояків УПА «українськими нацистами». А слабо, пані Юліє, програмні документи ІІІ-го Великого збору українських націоналістів в Інтернеті знайти? Чи прочитати Універсал Української головної визвольної ради? А потім дати собі і читачам відповідь на запитання – це ж де і коли нацисти проголошували подібні демократичні цінності?

І нарешті – герой нашого часу (без лапок, тому що справді – людина смілива, неординарна, енергійна) російський громадський діяч Олексій Навальний. Він у своєму ЖЖ після участі в передачі «Велика політика» на «Інтері» напередодні президентських виборів у Росії записав таке: «За заклики до інтеграції я вже затаврований самостійною українською пресою: «Росопозіціонер Навальний виявився звичайним імперським шовіністом». Але страшне не це, а те, що кожну нову фразу я починаю з «ну», що жахливо». Це добре, що російський опозиціонер має почуття гумору, коли стосується його суто особистих якостей. Але погано, що це почуття випаровується, коли хтось підмічає його політичні вади, особливо в тому, що стосується України, звідки родом його батько. Пікантність ситуації, яку не помітив московський блогер і політик, у тому, що інвективи йому в названій ним самим статті вичитує (і робить це, слід сказати, логічно й афористично) український автор на ймення Петро Романов – східняк із Донбасу…

Та досить. Приклади можна множити і множити. Але не хочеться. Бо ж іще не вмерло сподівання, що російські ліберали й демократи (ті, що без лапок) колись виростуть із штанців на бретельках і позбудуться, нарешті, своїх малечих комплексів щодо України.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено