Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 березня, 2012

Заанґажовані Марічки й Роксолани

«Пані Тимошенко, негайно вийдіть із в’язниці. Ич, яка. Розсілася та й сидить. Гайда з колонії – досить перешкоджати євроінтеґрації України. І угоду з ЄС зірвали, і імідж України зіпсували»...

Приблизно так можна було б синтезувати контр-лист українських жінок, звернений до світових жінок-лідерів.  Лист з’явився в Інтернеті як непряма відповідь на лист захисту Юлії Тимошенко, підписаний Ліною Костенко, Ніною Матвієнко та Олександрою Кужель, адресований найвпливовішим жінкам світу (від 16 лютого 2012 р.) Що то, як інтелект і логіка. І рентгену не треба, а діагноз вже є. Параметри світу геть перекосило. Політикум ЄС і США нездатний осягнути глибоко демократичну природу українського правосуддя. Натомість «активна діяльність Юлії Тимошенко і її оточення спрямовані на дискредитацію нашої країни». Сидить Тимошенко і дискредитує. До неї не пускають західних дипломатів, політиків і журналістів? Дискредитує. Її не лікують? Ого як дискредитує. Розсипалася в моральний прах судова система України? Те ж саме: ЮВТ сидить на нарах і активно дискредитує! Вредна вдача.

Та хіба ж тільки вищезгадані пані так вважають? Президент теж свого часу сказав: єдиною перешкодою на шляху євроінтеґрації України є ситуація навколо Тимошенко.

У розриві стосунків між Україною та Європою звинувачується саме та людина, звільнення якої є категоричною умовою демократичного світу для поновлення цих стосунків. Клініка. Світ навпаки. Однак це суспільство до шизофренії звикло. Власне, це продовження жанру: при радянській системі партійні дами теж виступали «за мір во всьом мірє» і славили «інтернаціональний долґ» солдат в Афганістані, – щоб отримати потім своїх синів у чорних «тюльпанах» «двухсотим ґрузом».

Відтак на лист можна було б не зважати, якби не випливла на поверхню цікава психоаналітична проблематика – в комічному, але і в драматичному аспектах. Щодо комічного: на форумах зчинився великий шум чомусь саме навколо ґламурної Роксолани, героїні тусовок і авторки вікопомних книжок «Готуємо разом» і «Секрети краси». Розстроєна актриса пригрозила виїхати до Росії, що обернулось шквалом побажань щасливої дороги украй, треба сказати, нелагідних дописувачів.

А отже, не мають рації, оскільки не знають, яка атракція чекала б на актрису в Москві. Адже колись їй випала неймовірна честь і щастя потанцювати з Путіним. І, як повідомила актриса «Tabloid»’у, їй страшенно сподобався його... запах. Вчула аромат швейцарських парфумів.

Правда, незрозуміло, як він пробився крізь запах запеченої чеченської крові.

Є й інший аспект – драматичний. Зрештою, до основних підписантів запитань немає – і бути не може, з врахуванням їхнього, сказати б, особливо тонкого нюху на політичні запахи. Але до листа долучилась Лариса Кадочникова. Троє видатних людей, причетних до творчої біографії актриси, – Параджанов, Миколайчук, Юрій Іллєнко, – пішли з життя кожен трагічно, кожен з нереалізованим своїм творчим генієм, кожен у свій спосіб задушений системою. Впродовж десятиліть заборон і знущань над українським кінематографом блакитні руки Кадочникової в завороженому карпатському лісі Параджанова були метафорою і символом відродження і модернізації українського мистецтва.

Зараз одна з цих рук поставила підпис під цим листом. І це назавжди. Мабуть, «диявол десь на Гіндукуші» голосно розсміявся, побачивши цей розчерк на могильній плиті українського поетичного кіно.

МОВА ВЛАДИ ЯК ВЛАДА МОВИ

І все ж кожен абсурд має свою потаємну ревеляційну логіку. Коли совок повертається, то повертається у всьому: в політиці, стилі життя, культурі, мові. Свого часу французькі соціо-лінгвісти виробили симптоматичну концепцію «радянської мови», «langue soviétique». Оруелл називав це явище «new speak», польські вчені – «nowomowa», російські – «новояз». Це мова влади, яка стає владою мови, – мови перекинутих смислів, де брехня стає правдою, а правда брехнею, як вважали Патрік Серіо, Александер Бурмайстер, Ален Безансон. Тому який не є сьогодні абсурдний політичний дискурс, необачно з нього просто підсміхатися. При всіх своїх абсурдах він значно софістикованіший, ніж здається. Адже він повертає суспільство до стану ментального божевілля. До втрати раціональних параметрів реальності. До фаталістичного сприйняття патології як норми.

Нам здається, що це влада божевільна. Але насправді це вона зводить з розуму суспільство. Мова влади – цинічна отрута протилежностей під мелясою риторики. Вчора ми переконано інтеґруємося в ЄС, а сьогодні не менш переконано – в Митний союз. То ГТС – національна цінність, то купа заліза. Спікер Кримського парламенту виступив проти української мови – міністр юстиції (!) звинуватив у «деградації» журналістів, що озвучили його хамські слова, а президент кримського спікеру ще й нагороду дав. Мордоворот, що бив депутатів у Раді, стає міністром оборони? Це у Великобританії він пішов би під суд. А тут президент цитує нібито слова ветеранів: «Нарешті, боєць прийшов». Адже то не була бандитська вакханалія у ВР – президент її називає «особливостями українського парламенту». Країна стоїть на порозі санкцій, а очільник держави стверджує посилення її позицій у світі. І взагалі – в Україні більше 150 людей загинуло від морозів не тому, що соціальні служби нікуди не годяться, а тому, що... в нас занадто гарно працює статистика.

Вершина цього пострадянського єзуїтства – заклик радниці президента ставитися по-філософськи до зменшення годин української мови у школах. Адже природа українців така, що «коли їм забороняти, то вони краще будуть за це боротись».

Сакраментальна думка! Нарешті, стає зрозумілим сценарій влади. Заборонити демократію, інформацію, пам’ять, взагалі просто людське життя – з метою, аби українці, нарешті, почали за це все боротись. Бо в глибині свого батьківського радянського серця влада плекає шляхетну філантропічну мету – відродити українську націю. Знаючи природу українського характеру, вона здогадується, як це зробити: насамперед цих українців треба знищити. І вже аж після того – що то як вперта нація! – вони конче відродяться.

От і перші результати не забарились: не дуже було лідерів опозиції, тепер з’явились. Але чомусь за ґратами. Адам Міхнік, щоправда, припустив, що ті, хто ув’язнили Луценка, є ідіотами. Тож ті, хто ув’язнили Тимошенко, є взагалі імбецилами, судячи з результатів.

Але це не втішає. Бо вже 20 років, як знову не провітрюється дім держави. І запах Путіна скоро перетворить його на газову камеру.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено