Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 березня, 2012

Чому між підписантами листа п’ятьох міністрів немає французів?

Францію та Німеччину здавна вважають локомотивом Європейського Союзу. Принаймні у французьких медіа. Колоквіуми та наукові розробки, журналістські статті та публічні виступи політиків щораз доводять, що без співзвучності та злагодженості дій між Парижем та Берліном жодна ініціатива ЄС не матиме надійного майбутнього.

Грецька криза та подальше розширення ЄС, зона євро та ймовірність спільної фінансової політики – всі ці гострі засадничі теми європейського життя завжди спочатку обговорюються в режимі франко-німецьких консультацій, а відтак – у форматі спільної позиції пропонуються до ширшої дискусії в Брюсселі.

Але немає такого правила, в якому не було би винятків. Днями часопис New York Times оприлюднив лист п’ятьох міністрів закордонних справ країн ЄС щодо стану демократії в Україні. Підпис очільника німецького зовнішньополітичного відомства Гідо Вестервелле під текстом є, а його французького колеги Алена Жюппе – катма.

Чому так сталося? У приватних розмовах французькі дипломати називають аж три причини. По-перше, за неофіційною інформацією, сам задум листа належить двом політикам: шведському міністрові Карлу Більту та польському Радославу Сікорському. Саме ці дві країни ініціювали в травні 2008-го Східне партнерство.

Читайте також: Лист 5 європейських міністрів(повний текст)

«Франція від початку сприймала цю ініціативу радше як замінник повноцінної перспективи членства, – розповів французький дипломат, який раніше працював у Києві. – Не те щоб у Парижі зовсім відмовлялися надати статус кандидата Україні. Найімовірніше, вважали, що не варто поспішати. Мовляв, побачимо пізніше, якою буде ситуація на Сході Європи за 10–15 років». Отже, з перших днів Париж брав лише формальну участь у всьому, що стосувалося Східного партнерства. Тож логічно, що чергова ініціатива пулу могла обговорюватися без нього.

По-друге, Францію нині не так активно долучають до дискусій про події поза межами ЄС через вибори, що незабаром мають відбутися в цій країні. «У квітні – травні обиратимемо президента, в липні – нових депутатів до Національної асамблеї, – пояснив кадровий дипломат на пенсії. – Об’єктивно в такі періоди зовнішня активність завжди зменшується. Зауважте, щойно росіяни обрали Путіна, наш міністр закордонних справ звернувся до Росії з проханням переглянути позицію щодо ситуації в Сирії. Це сьогодні для Парижа дуже важливо. Тисячами гинуть люди, а Росія мало того, що блокує резолюцію ООН, а ще й надає зброю Башару Асаду».

Читайте також: Від Асада варто чекати ще більшого насильства

По-третє, дипломати називають специфіку розподілу повноважень, що склалися між французьким МЗС та Адміністрацією Саркозі. «За Ширака голова зовнішньополітичного відомства Домінік де Вільпен мав широкий простір дії, – пригадує один із колишніх радників міністра. – Ширак йому дуже довіряв, багато спирався на нього. Натомість Алену Жюппе, коли він очолив міністерство, довелося виборювати традиційні для дипломатії повноваження ледь не силою. Саркозі замкнув на собі все, що можна. Зокрема, і зовнішню політику. Франко-німецький діалог нині реально відбувається лише по лінії Меркель – Саркозі. Решта – це формальність. Можливо, німецький міністр Гідо Вестервелле й не поінформував Жюппе про «український» лист, коли йому запропонували його підписати».

Поза тим, як нагадують працівники дипломатичного фронту, Франція послідовно засуджує українське сповзання до тоталітаризму. МЗС неодноразово оприлюднювало жорсткі заяви, зокрема, щодо арештів та вироків Луценка й Тимошенко. Можна згадати, що п’ять років тому саме за французького президентства в ЄС було вирішено укласти з Україною Угоду про асоціацію. Дипломатичний радник Саркозі Жан-Давід Левіт на саміті у французькому містечку Евіан несподівано розщедрився й наполіг, щоб «європейські прагнення України» були зафіксовані у проекті угоди.

Читайте також: Лука Волонте про санкції щодо України

Тоді, як і сьогодні, європейські прагнення Києва зовсім не були очевидними для всіх країн – учасниць ЄС. Попри звичну стриманість, Франція погодилася 2007 року видати для Києва маленький політичний аванс. Відтоді, на жаль, політична практика та репутація України лише погіршилися. Можливо, не лише міністри закордонних справ Німеччини та Франції не спілкуються на українські теми, а й Меркель та Саркозі не вважають за потрібне обговорювати перспективи ближчого партнерства України та ЄС. Зрозуміти можна: те повільне сповзання, що його констатують у спільному листі міністри Швеції, Польщі, Німеччини, Великої Британії та Чехії, таке очевидне, що шкода навіть мови.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено