Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 березня, 2012

Чому влада України не має підтримки в «інформаційній війні»?

Над Україною знову лунають бойові труби. Влада – і президент, і його адміністрація, й уряд, і навіть не запідозрювані донині в націоналізмі деякі депутати Верховної Ради – всі вони об’єдналися у спротиві підступним планам. І не думайте, що це плани якось там заокеанського імперіалізму чи паназійського експансіонізму, ні – йдеться про спротив «священній столиці радянської батьківщини» Москві, себто зловмисникам із російського уряду (котрі не пускають до своєї держави український сир) та «Газпрому», який не хоче перекачувати до Західної Європи газ через українські газогони. Ба більше: згадують і того, чиє прізвище ще недавно у керівних кабінетах на Печерську у Києві вимовлялося не інакше, ніж із священним трепетом

Інакше кажучи, майже священна і майже війна розпочата. Щоправда, на рівні словес – делікатно-дипломатичних і не дуже. На рівні мас-медіа, головним чином – політичних ток-шоу, чиї залаштункові режисери, як вважають експерти, сидять на Банковій. На рівні промов політичних діячів й урядовців. І ось уже деякі розкручені політичні аналітики та публіцисти починають умовляти колег, ба, навіть не умовляти, а ультимативно вимагати: всі на інформаційну війну! все для фронту, все для перемоги!

Але от казус: щось не дуже поспішають українські інтелектуали і журналісти братися за пера (чи то пак, сідати за клавіатури комп’ютерів) – і захищати українські сири та газогони, підтримуючи свою владу у її нелегкій борні з північно-східним ведмедем. У чому справа? Чи затупилися пера і поламалися клавіатури? А чи йдеться про зраду на кшталт тієї, яку під час Першої світової війни вчинили більшовики, закликаючи до поразки уряду своєї держави і ведучи несамовиту антимілітарну агітацію?

Щоб спробувати відповісти на ці запитання, спершу проаналізуймо поняття «інформаційна війна» та «свій уряд». Почнімо з другого. Чи є уряд Азарова і парламентська більшість, на основі якої він був сформований після виборів 2010 року, вповні легітимним? У цьому є дуже великі сумніви. Згадаймо: ця більшість постала попри рішення Конституційного Суду. Всі пам’ятають вердикт цього суду про надання можливості «тушкам» (тобто депутатам-перекинчикам) брати індивідуальну участь у формуванні урядової коаліції у Верховній Раді. Але ж, коментуючи це рішення, голова Конституційного Суду спеціально наголосив: одночасно залишається у силі й попереднє рішення, що фракції, які формують коаліцію, повинні нараховувати у своєму складі не менше, ніж 226 депутатів. Це рішення було зневажене. Ну. А потім Конституційний Суд, майже шість років пропрацювавши зі зміненою 8 грудня 2004 року Конституцією, раптом «прозрів» і скасував ці зміни…

А на додачу владні структури сформовано переважно із вихідців з певного регіону України і з персонажів, чий життєвий шлях тісно пов’язаний саме з цим достатньо специфічним регіоном. Ба більше: надто велике число у владних структурах людей, які народилися і виросли поза межами України, переїхавши сюди вже у зрілому віці, отож аж ніяк не вкорінені в українську дійсність – окрім одного виміру: заробляння грошей і кар’єрного просування. І глава Кабміну, і його заступники, і керівники силових відомств, і провідні депутати владної більшості, і відповідальні працівники президентської адміністрації – з цієї когорти… Цікаво, а чи розмовляє хоча б один нинішній міністр удома, в сімейному колі, українською мовою?

Тож переважна більшість інтелектуалів-аналітиків та журналістів, якщо зважати на публікації і на розмови у «курилках» (бо ж далеко не кожен має змогу публічно висловити свою думку, не втративши при цьому роботу) ставиться до чинного уряду і взагалі – до всієї влади – м’яко кажучи, скептично. І за будь-яких обставин не вважає цю владу хоча б трішечки «своєю». Як, до речі, й абсолютна більшість українських громадян.

Інакше кажучи, відповідь на запитання: «Чи є своїм для українців уряд України?» у більшості випадків буде, очевидно, негативною…

А тепер – про перше поняття, «інформаційну війну». Що з боку російської влади розгортається нова хвиля інформаційної агресії проти України – це факт. Та чи маємо ми адекватну відповідь з боку влади України? Чи ця влада значно більше (щоб не сказати – незрівнянно більше) переймається зовсім іншим – дезінформаційною війною проти громадян власної держави? Не буду торкатися гострополітичних тем – погляньмо на те, що зачіпає всіх, на інфляційні процеси. Журналісти та економічні аналітики більшості регіонів порівняли офіційні розрахунки з реальним зростанням цін – і з’ясувалося, що показники інфляції за 2011 рік занижені владою десь так удвічі…

Що ж із цього всього випливає? Передусім – те, що може бути образно назване «перпендикулярні історичні паралелі». Про що йдеться?

Сьогодні тільки лінивий не веде мову про загрозу дефолту України. Не лише політичні опозиціонери, не лише економічні експерти, а й міжнародні інституції вважають дефолт Української держави, тобто гостру фінансову кризу, яка унеможливить виконання зовнішніх і внутрішніх зобов’язань, вельми реальною. Звичайно, урядові речники та глава держави невтомно пояснюють, що ця загроза – це, по-перше, примара, все добре, а по-друге, це все тяжка спадщина уряду Юлії Тимошенко. Але ж чогось у розпал світової фінансової кризи загроза дефолту, за експертними оцінками, не була такою ймовірною, як зараз. І чогось минулий уряд – попри всі зовнішні негаразди і внутрішні проблеми – примудрився вивести Україну у провідну трійку світових зернотрейдерів. І чогось, до речі, попри всі промахи тодішньої влади, її підтримувала у «газово-інформаційній» війні з Росією значна частина суспільства і, відповідно, мас-медіа та інтелектуальної спільноти.

Можливо, сьогодні справді надто багато українців налаштовані якось надто по-більшовицькому, не підтримуючи владу держави в інформаційній війні?

Ця історична паралель насправді побудована на ідеях «Короткого курсу історії ВКП(б)», Не були більшовики впливовою політичною силою під час Першої світової війни: чисельність їхньої партії, що перебувала на нелегальному становищі, ледь сягала чотирьох тисяч осіб. Ще кілька тисяч перебувало в еміграції. Відтак ці політичні маргінали не грали реальної ролі у боротьбі з царським урядом і в Лютневій революції 1917 року. Просто цей самодержавний уряд, який був осердям нефаховості та корупції і в якому надто добре почувалися персонажі, далекі від розуміння інтересів держави, врешті-решт викликав неприйняття з боку всіх верств суспільства, всіх політичних сил – від лівих до правих. Власне, сама лише політична вага постаті Распутіна засвідчує безмежжя падіння того режиму.

Відтак, якби самодержавство було скинуте на рік-два раніше, Російська імперія отримала б шанс на порівняно мирний демонтаж і перехід до цивілізованих форм правління у державах, які постали б на її території.

Отож хоч-не-хоч, а напрошуються зовсім інші паралелі…

А ще проблема в тому, що багато хто підозрює: нинішня «інформаційна війна» між Росією та Україною – це складова виборчої кампанії Володимира Путіна та хитра гра з боку господарів Печерських пагорбів. Відтак після 4 березня все скінчиться, сторони потиснуть одна одній руки, і знову залунають старі пісні про «споконвічну дружбу братніх народів», ідеї яких утілюватимуться у життя. Реальна перспектива, чи не так? То хіба підтримка влади, здатної на все задля самозбереження та примноження власних статків, може бути прийнятною для притомних українських громадян?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено