Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 березня, 2012

Журналістика не має пахнути Ім’ям Троянди

У хворому суспільстві важко лікувати пресу, принаймні не з неї варто починати
Матеріал друкованого видання
№ 9 (226)
від 1 березня, 2012

«Корисні істини – знаряддя, які потім викидаються». Це сказав Умберто Еко, славетний італійський письменник і культуролог. Я вважаю журналістику знаряддям, яку після використання не шкода викинути. Багато ви знаєте людей, які тримають підшивки улюблених газет чи зберігають інтернет-сторінки, які їх вразили? А якщо й роблять це, чи часто туди потім зазирають?

Читайте також: Чому влада України не має підтримки в «інформаційній війні»?

вітчизняний політолог (і, додам у дужках, трохи політик) Кость Бондаренко оприлюднив на «ТелеКритиці» санітарну хартію стосовно свободи слова. З чимось у ній важко не погодитися, тим більше що автор залучає до союзників не кого-небудь, а саме Умберто Еко – приємно, хай там як, що в нас із Італією дещо схожі проблеми… Висновок політолога, слідом за Еко, безжальний: сучасна українська журналістика несумлінна, непрофесійна, маніпулятивна й провінційна, за винятком хіба що кількох зірок.

під більшістю його діагнозів я радо підписався б сам. Але з двома позиціями готовий посперечатися. Перше – що стосується свободи слова, якій нібито в Україні нічого не загрожує. Звісно, в інтернеті можна писати категорично все, що завгодно. На відміну від часів Гії Гонгадзе ніхто на це навіть не зверне уваги. Але щойно ви претендуєте на масову аудиторію, особливо телевізійну, можуть початися проблеми – які саме, запитайте на «5 каналі» або ТВі. Відсутність жодних гарантій передусім бізнесової безпеки для будь-якого підприємця, зокрема у сфері ЗМІ, дає підстави припустити дві речі: або в нашої влади до преси просто не дійшли руки, або ті, хто вповноважений давати команду «фас», нічого такого взагалі не читають. Коли почнуть читати, особливо перед виборами, тоді й чекайте заходів. Інструментарію не бракує: хоч пожежна інспекція, хоч податкова міліція, хоч УБЕЗ на варті авторських прав, хоч Печерський суд. Сумніви є?

Друга ж інвектива мого опонента – що українська журналістика назагал страждає на «постмайданний синдром» і лає владу заради лайки. Вона, мовляв, продукує передусім підліткову фронду, вперто ігнорує будь-які успіхи чинної адміністрації та чіпляється за будь-які гріхи й навіть огріхи її очільників, даруючи представникам опозиції ті самі помилки.

Читайте також: Українські ЗМІ можуть опинитись на гачку узаконеної цензури

 Наказано замовчувати

Почати з того, що не вся вітчизняна преса аж така вже помаранчева. Найбільш масові друковані ЗМІ є цілком лояльними до адміністрації, враховуючи позиції їхніх власників. Телебачення в цілому ставиться до «вертикалі» радше поблажливо й хіба що подекуди лагідно її покусує. До того ж мало не щодня з’являються звістки про нові видання, а враховуючи брак коштів на ме­діа-ринку загалом і зубожіння опозиційних сил зокрема, є всі підстави припустити генезу й потенційну спрямованість таких артефактів. Тож балансом можна не перейматися.

Що ж до дитячої хвороби опозиційності… Мій vis-à-vis, мабуть, краще за мене знає походження вислову «журналісти – ланцюгові пси демократії». Від частого використання афоризм дещо стерся, і, згадуючи його, ми навряд чи щоразу уявляємо реального собаку біля будки за парканом, який оббріхує кожного перехожого. Це політолог може спостерігати за подіями в мансарді зі слонової кістки, журналюга зобов’язаний хапати за п’яти будь-кого, хто підставиться. Така його природа. Це санітар політичного лісу, кожен його окремий вислів не може й не має бути бездоганним, важливий загальний контекст. А засіб для чищення, перепрошую на слові, унітазів не повинен пахнути парфумами «Rochas», не те призначення!

Дозволю собі зайвий раз процитувати опонента: «Навіть якщо влада зробила правильний крок, усе одно потрібно написати, що президент – козел». Підтримую! По-перше, тому що це правда… По-друге, тому що правильні кроки в загальному контексті втрачають сенс. Це все одно, що відзначати успіх у задраюванні одного ілюмінатора, коли вся Costa Concordia стрімко йде на дно. Який мені зиск – і як обивателю, і як громадянинові – від того, що країні відкрився черговий доти закритий закордонний ринок, якщо гулятимуть на ньому лише компанії, наближені до тіла? Зміцніє від цього Україна, переллється щось із кіпрських рахунків до Пенсійного фонду?

На завершення мушу солідаризуватися з колегою (хоча б епізодичним): «Я хочу бачити професійний суб’єктивізм журналіста!» Наголос на обох словах: «суб’єктивізм» та «професійний». Але для цього потрібне сприятливіше середовище: вільний захищений ринок, однакові правила гри, домінування етичного начала в інших сферах життя, почати хоча б із політики. У хворому суспільстві важко лікувати пресу, принаймні не з неї варто починати.

Читайте також: Передгрозове напруженняти



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено