Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 лютого, 2012

Політичні шоумени

Ненависть стає цінним політичним товаром

Антиутопічна література описувала жахи ХХ століття. «Ми» Євґєнія Замятіна, «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі, «1984» Джорджа Орвелла, «Сліпуча пітьма» Артура Кестлера (хоча остання менше належить до когорти романів-попереджень) передбачали симуляцію реальності або фабрикування свідомості, що були й залишаються глибоко вкоріненими і вражаючими рисами сучасного світу, де панують ЗМІ. Жан Бодріяр дуже точно показав світ, де мас-медіа можуть формувати наше сприймання реальності й свідомість; де ми житимемо в образах, фальшивках і фантомах, а не в реальності як вона є.

Відома Бодріярова концепція симулякру, або симуляції реальності, дуже схожа на те, що Мілан Кундера влучно описав як світ, вироблений новим видом людей-медійників, котрих він називає імагологами – творцями й розповсюджувачами образів. Імагологія (мистецтво творення наборів ідеалів, антиідеалів та образів-цінностей, за якими мають іти люди – бездумно, без критичного осмислення) є породженням ЗМІ та реклами. Якщо це так, пише Кундера в романі «Безсмертя», то реальність зникає. Бабуся із села в старій Богемії ХІХ століття мала значно більше контролю над власним життям, колообігом природи й світською реальністю, ніж мільйонер чи впливовий політик сьогодні, який мусить віддавати своє життя на поталу політтехнологам.

Читайте також: Симулякри української демократії

Придивившись до роману Мішеля Уельбека «Можливість острова», помітимо схожий погляд на те, що трапилося з політикою мистецтва й мистецтвом політики. Мистецтво й художня література не можуть вижити в жодних інших умовах, окрім як насичивши себе образами сексу, насильства й примусу; ба більше, їх супроводжують вигадана політика й сенсаційні повідомлення ЗМІ; і, зрештою, вони зводяться до дешевої скандальності, гучних теорій змов, інсинуацій, натяків та ненависті, які вміло перекладають мовою політичної карикатури й політичних розваг.

Однак немає підстав перебільшувати роль імагологів – чи політтехнологів (сучасною політичною мовою), оскільки самі політики охоче діють як витвори ЗМІ. Вони вже не та верства людей, що існувала від Англійської революції ХVІІ ст., – першого явища в сучасній історії, внаслідок котрого встановилося верховенство права як вищий принцип, що йому підкорялися навіть королі, – до Другої світової війни та повоєнного часу з такими історичними постатями, як Вінстон Черчилль, Шарль де Ґолль або Віллі Брандт. Тепер вони зірки поп-культури, жертви або масовики-витівники. Здебільшого – виконують функцію нового класу політиків-шоуменів.

За версією Уельбека, у світі технологічного та споживацького суспільства значення мають тільки розваги політики й політика розваг. Саме тому майстри комедійного розмовного жанру, телеведучі й телепродюсери стали невід’ємною і надзвичайно важливою частиною нового істеблішменту. Політики не можуть існувати без імагологів, як стверджує Кундера, й до того ж більше не здатні жити без політичної іронії чи, якщо точніше, світу розваг. Подеколи вони міняються ролями. Політичні гумористи й масовики-витівники йдуть у політику, а політики радо стають телезірками, які захоплені політичними розвагами або ж принаймні приязно до них ставляться. Згадайте-но Сільвіо Берлусконі.

Читайте також: Рівень масової свідомості в Росії й досі міфологічний

Цікаво, що виникнення нових форм політичних розваг супроводжується поступовим зникненням старого доброго гумору. Новий, політичний, – це більше приховане нищівне зло, ніж жарти й сміх, а ненависть нині зводиться до злісної політичної клоунади. Вони можуть легко переходити одна в одну і взаємозамінюватись. Ненависть стає цінним політичним товаром. Клоунада – загальноприйнятою формою політичної розвідки. Погляньте на лідера російських ліберал-демократів Владіміра Жиріновского, який, за влучним описом одного німецького політика, за п’ять хвилин розмови у ФРН виявився антилібералом, за 10 – антидемократом, а за 15 – фашистом.

Отже, британський історик Пітер Ґей описав епоху винайдення сучасної політичної карикатури як епоху ненависті небезпідставно. Якщо ми жартуємо на межі дозволеного й уседозволеності, то, поза сумнівом, дійдемо до межі ненависті, точно як головний герой роману Уельбека Даніель – успішний і агресивний комік, який зробив собі ім’я на образливих двозначних жартах про євреїв, палестинських арабів, мусульман та мігрантів.

У нашому технологічному споживацькому суспільстві розваги цінуються значно вище, ніж справжній гумор, який виживає на маргінесі забав, влади й престижу. Весь світ став політизованим. Відтак ми звільнилися від стереотипів і нісенітниць минулого, але втратимо гумор, який народився саме зі стереотипів (безпечної маячні в небезпечному світі) та безвладдя. Це сталося не лише тому, що політична ворожнеча й ненависть маскуються під розваги й поп-культуру. Проблема в тому, що політика – це здобуття влади, отож вона не може бути толерантна до слабкості. Блискучий гумор східноєвропейських євреїв – це ідеальний приклад існування на іншому боці поля влади.

Політичний гумор наших часів із його безпечними заграваннями з владою – політика в найчистішому своєму вигляді. Це вже не хаотичний чи лінгвістичний карнавал, а легке й веселе пристосування до структури та поля влади. А заразом і попередження: пані та панове, ви тут не одні. Діліться, бо доведеться згинути. Отак називається нова гра.

Читайте також: Проїхатися по стереотипах



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено