Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 лютого, 2012

Так хто ж насправді істинний православний?

Чим далі в ліс, тим товстіші партизани. Ця цинічна, але правдива приказка воєнних часів одразу згадалася після того, як в Інтернеті на офіційному сайті Московської патріархії з’явилася промова, виголошена патріархом РПЦ Кіріллом після Божественної літургії у Храмі Христа Спасителя на честь третьої річниці своєї інтронізації

І ще одне згадалося: написаний ще за радянських часів сатирично-утопічний роман Владіміра Войновича «Москва 2042», в якому автор змальовував дуже своєрідний суспільний лад у Росії майбутнього: при владі там стоїть КПҐБ («Коммунистическая партия государственной безопасности»), а ідеологічну роботу веде церква, служителі якої мають військові звання відповідно до свого рангу (скажімо, у романі фігурує генерал-майор релігійної служби отець Звєздоній). Можливо, ці згадки і виглядають нечестивими, але ж що спільного з ученням Христа мають тлусті ієрархи у розшитих золотом рясах, з дорогими годинниками та «мерсами» і «майбахами», які чекають на них біля заднього виходу з храму?

Та справа, втім, не тільки і не стільки у пишнотах і статках російської церкви (православ’я тут ні при чому – он покійний сербський патріарх Павєл зроду не мав «мерседеса», носив скромне чернече вбрання, ходив з дому до храму пішки й без охорони, кожен охочий міг до нього підійти і поспілкуватися), скільки у букві та духу виголошеного 1 лютого 2012 року програмного слова патріарха РПЦ Кірілла в силу того «високого духовного положення», яке він, за власним скромним визнанням, має «на всьому просторі Російського світу», перед «усім народом нашим, народом історичної Русі».

 

А оскільки поняття «Російський світ» (саме так слід перекладати «Русский мир», адже не випадково знаменитий славіст-медієвіст академік Ліхачов наполягав, що слово «русский» - то від слова «Росія», а похідним від «Русі» має бути «русьский») прозвучало вже у першому реченні виступу патріарха РПЦ, то й спрямування цього виступу слід вважати суто політичним, а не духовно-церковним. Тим більше, що заодно Кірілл нагородив себе особливим і «благодатним» статусом на всьому просторі історичної Русі, більше того – недвозначно натякнув, що є повноважним представником самого Бога на цих просторах – бо, виявляється, особисто йому у наш тривожний час «Господь раптом дає заспокоєння, ясність думки, тверезість оцінки, врозумляє до того, що саме, коли і як сказати».

Найперше Кірілл застеріг російський народ від боротьби за свободу, за чесні вибори, проти «партії шахраїв і злодюжок» та її зловживань владою: «Православні люди не вміють виходити на демонстрації – вони стоять до пояса Пресвятої Богородиці… Ми це точно знаємо, бо ми живемо в православній у більшості своїй країні. Ці люди не виходять на демонстрації, їхніх голосів не чути, вони моляться в тиші монастирів, в келіях, в будинках, але вони переживають всім серцем те, що відбувається сьогодні з народом нашим, проводячи у своїй свідомості ясні історичні паралелі з безпутством і безпам’ятством передреволюційних років, із розбродом, розхитаністю, руйнуванням країни в 90-х роках». Виявляється, для успіху, для торжества справедливості ніякої дії, крім молитви, не треба: «Не силою, а Божественної правдою і благодаттю Господь в один день припинив всі гоніння на Церкву і змінив перебіг історії нашого народу».

Узагалі-то не тільки на місці росіян, а на місці греків, румунів, грузинів, білорусів, сербів, болгар й інших народів, які не зовсім точно, але традиційно звуться «православними», я б образився. Як це так – невже численні масові акції протесту, на які виходила за останні десятиліття значна частина цих народів, автоматично викинули цих людей за межі православ’я? Може, й саперними лопатками у Тбілісі у 1989 році маніфестантів радянський спецназ убивав за відхилення від «канонічної» поведінки релігійної людини? Чи візьмімо Грецію: можна по-різному ставитися до антиурядових маніфестацій, спрямованих проти істотного урізання соціальних гарантій, але невже ж греки мусили би тихенько сидіти вдома і молитися, щоби Господь просвітив і напоумив владу – і все? А що робити єгипетським коптам, коли ісламістські бойовики за мовчанки влади руйнують церкви і вбивають християн?

Очевидно, мовчати, терпіти і молитися, заховавшись у келії та будинки. Не даремно ж 25 січня, звертаючись до молоді, Кірілл закликав її брати приклад з християнських мучеників, а не з революціонерів, які, мовляв, штовхали на кровопролиття. «Достатньо подивитися на останні 300 років європейської історії. Гасла, які штовхали на кровопролиття, ніколи і ніде не були реалізовані так, щоб людина дійсно знайшла свободу і щоб запанувала справедливість», - сказав патріарх після богослужіння в московському університетському храмі святої Тетяни. Цікаво, чому очільник РПЦ твердо переконаний, що в усіх випадках винними є ті, хто боровся за свободу, а не ті, хто тримав у руках владу і всіма можливими і неможливими засобами намагався спинити поступ свободи і прогресу? Чи будь-яка влада в його уяві непорушна і священна, бо вона – від Бога? І саме тому, за його словами, коли простолюд іде «проти течії Божественної волі», це завжди «обертається війнами, революціями, морем людської крові і несправедливості»? Але ж та сама «влада від Бога» може бути не благом, а випробуванням, посланим Творцем людям, щоби пробудити в них найкращі їхні риси, здатність узяти в руки той меч, про який говорив Христос, і вигнати негідників із Храму…

Проте патріарх Кірілл не йде у своїх численних виступах далі за критику «окремих недоліків» у діяльності влади і вище за рівень місцевих, низових сатрапів та бюрократів. А з вищою владою, за духом і буквою його казань, треба єднатися у молитві.

Утім, у молитовному єднанні треба не забувати про пильність і ще раз пильність: «Крім молитви, ми також повинні бути пильні. І сьогодні я закликаю всіх вас до цієї пильності. Вмійте розрізняти духів, пам’ятайте, що найбільш гучніший крик, найбільш пронизливе слово не завжди є правильним, вірним і чесним. Так спокусився наш народ двічі, а, можливо, і більше впродовж останніх ста з гаком років». Перший раз, як випливає з цього й інших виступів патріарха Кірілла – коли скинув самодержавство, другий – коли розвалив СРСР. Цікаво, як це сполучається із іншою тезою глави РПЦ – що ніколи ще в російській історії церква не мала такої свободи, як зараз? Чи йдеться конкретно про часи правління Владіміра Путіна з його вельми специфічним розумінням свобод і прав людини?

«Нехай сила нашої молитви прихилить благодать Божу, і нехай ця Божа благодать спопелить всіляку брехню і неправду, всіляку спокусу і всіляку скверну. Господь завжди так робить, і ми знаємо, що всі звабники, спокусники, провокатори завжди каралися Богом. Де вони в історії?» - риторично запитав далі патріарх РПЦ. Цікаво: чи він ніколи не бував на Красній площі у Москві, де біля ленінського мавзолею розташовані могили вождів більшовицької партії, за сумісництвом – гонителів усіх церков і релігій, чи він не вважає їх «звабниками, спокусниками, провокаторами»?

Ну, а на закінчення промови Кірілл виголосив напучування всім своїм вірянам – не гайте час, «будуйте храми, виховуйте дітей, виховуйте нове покоління духовенства, входьте в усі пори суспільного життя, несіть своє християнське послання світу» - і не де-небудь, а по «всій нашій історичній Батьківщині», тобто щонайменше по всьому пострадянському простору. Поспішати ж слід, бо ще невідомо, чи існуватимуть сприятливіші умови для РПЦ у її нинішній іпостасі, бо ж жити і діяти патріарху та його команді доводиться «в таких непростих умовах нинішнього розбещеного століття».

Одне слово, маємо чергове політико-ідеологічне напучування з боку верхівки РПЦ російської пастви напередодні запланованих на 4 лютого мітингів та демонстрацій (цікаво, теза про те, що православні туди не ходять, – чи не сигнал це на кшталт «бий жидів, рятуй Росію»? були вже такі священики, які сто років тому стверджували те саме, надихаючи «чорну сотню»…). Отець Звєздоній з роману Войновича, мабуть, позаздрив би такому ревному захисту інтересів правлячої у сьогоднішній Росії КПҐБ, чи не так?

А, ледве не забув: закликав Кірілл і до «подвигу самообмеження». Що ж, переглянув я у цьому зв’язку фотографії зустрічі того ж 1 лютого патріарха РПЦ та «національного лідера» Путіна у розкішній патріаршій резиденції в Даниловому монастирі   і знову згадав приказку про товстих та ще товстіших партизанів…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено