Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 січня, 2012

Не зашкодь!

Нинішня опозиція збирається в наступ, озброєна тими самими організаційними принципами, за якими здійснювалася політична активність усі останні роки
Матеріал друкованого видання
№ 4 (221)
від 26 січня, 2012

Звісно, питання темпераменту, але загалом доросла врівноважена людина намагається уникати натовпу, якщо це не Майдан, не концерт Пола МакКартні й не матч «Динамо» – «Мілан», а кожна з цих подій поки що трапляється раз на 20 років. Цього разу, на щастя, щоби відчути пульс часу, необов’язково було йти на Софійську площу: об’єднаний мітинг опозиції транслював у прямому ефірі канал ТВі.

Телевізійна картинка буває оманливою, інколи вона прикрашає дійсність, інколи допомагає маніпулювати сприйняттям, а інколи, навпаки, дає відбиток моменту, адекватніший за враження безпосереднього учасника подій. І перше, що мені не сподобалося, – надмірна кількість однакових, дуже ошатних прапорів. Не те щоби я не любив салатового кольору (хоча мені більше до вподоби помаранчевий), на засніженій площі це мало ефектний вигляд, по-дизайнерськи – у тім-то й річ, що складалося враженя саме телевізійного шоу: замало драйву для революції, забагато гламуру.

Естетика багато що пояснює. Колись я випадково потрапив на мітинг однієї політичної партії в Парижі, точніше в «козирному» передмісті Ньойї. Запевняю вас, це мало значно менш презентабельний вигляд: гасла якісь саморобні, обладнання явно пристосоване, народ метушиться, бігає: таке враження, що випадкових людей майже немає, більшість народу – так чи так активісти. А нещодавно по CNN спостерігав за праймеріз Республіканської партії США. Не думаю, що Ньют Ґінґріч бідніший за Олександра Турчинова, а Мітт Ромні – за Арсенія Яценюка, та й у ресурсах американці навряд чи більш обмежені, проте їхні заходи відбувалися якось скромненько. Неозброєним оком видно, що там учасникам не платили ані по 50 грн, ані по $50.

Читайте також:Опозиційний День Соборності з декларацією про єдність

Тепер по суті: об’єднана опозиція в особі лідерів «Батьківщини», «Фронту змін», «Свободи», «УДАРу» та інших дрібніших партій домовилася про спільні дії, зокрема про висунення єдиних кандидатів за мажоритарними округами та відмову від взаємної критики. І ось тут мимоволі проривається сакраментальне «Не вірю!». Що вам заважало виступити єдиним фронтом два роки тому? Невже припекло? Цей скепсис можна вважати невиправданим і навіть шкідливим, бо реалії останнього часу нібито провели певну сепарацію кадрів у політикумі: усі схильні до компромісів, до вбудови в панівну порочну систему стосунків уже покинули демократичний табір. Тобто серед нинішніх демократів потенційних «тушок» уже не мало б бути. Можна бурчати, що не всім пропонували, що в опозиції залишилися не тільки принципові пасіонарії, а й лузери, та й самі опозиціонери в кулуарах регулярно називають одне одного «проектами Банкової», але ті, хто опинився на трибуні, – станом на сьогодні «найкращі й найменш корумповані фахові політики».

До того ж їх об’єднало поривання, яке не можна не поділяти: зупинити банду «проффесіоналів», яка невпинно, крок за кроком занапащує демократію й саму країну. Тут, здавалося б, треба притримати критичний пафос із одного-єдиного міркування: не зашкодь. Спершу усуньмо пі…сів, а потім між собою розберемося. Боюся, що це пастка, в яку Україна вже потрапляла не один раз. Якщо замінити ідеї милицями у вигляді чергового слогана на кшталт «Кучму геть!», на виході отримаємо те саме, що й досі.

Українцям бракує об’єднання за політичними поглядами, за спільними уявленнями про майбутнє, а не за тією чи іншою комбінацією інтересів. Адже нинішня опозиція збирається в наступ, озброєна тими самими організаційними принципами, за якими здійснювалася політична активність усі останні роки: а) бізнес-спонсори мають на утриманні b) партійну верхівку, яка має на утриманні c) партійних функціонерів, які мають на утриманні d) масовку. Цю піраміду треба перевернути догори ногами. Спершу запити й потреби певної верстви, соціальної групи, нації в цілому, які політики мають усвідомити, оформити в програмні гасла й технології реалізації, потім їх просування, потім ресурси, а не навпаки.

Не хочеться виступати наївним дурником: політика без фінансування не робиться. Навіть той самий Майдан потребував грошей, і чималеньких, але бізнесмени приносили їх до штабу добровільно, з власної ініціативи (сам бачив ті валізи), бо вірили, що інвестують у безпечне майбутнє своєї справи й своєї країни. Адже це не найгірша й не найдурніша верства суспільства, якщо вони справді бізнесмени, а не конкретні пацани з-під даху.

Надто прискіпливого скептика завжди можна зупинити, обізвавши його «противсіхом», знову й знову закликаючи: «Не зашкодь». Але хто більше шкодить перемозі демократії: ті, хто відчуває недовіру, спостерігаючи коштовне déjà vu, чи ті, хто її демонструє?

Читайте також: Опозиція ризикує повторити помилки 5-річної давнини



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено