Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
9 січня, 2012

Віртуальне Різдво у цивілізаційному гетто

Можливо, у всьому винна відсутність снігу. Бо ж яке Різдво у нашому краї без лапатих сніжинок, які спокволу спускаються з небес, кружляючи у світлі ліхтарів? Можливо, головний тягар провини лежить на чинній владі та яловій опозиції. Бо ж замість сподівання на диво в серці у ці дні нуртує чекання на здачу Росії української газотранспортної системи, а хіба таке може навіяти святковий настрій? Чи, можливо, вся проблема у тому, що на вулиці майже не видно усміхнених облич. Люди навколо вочевидь заклопотані, як то кажуть, «забембані», і якщо у когось в очах світиться радість, то хіба що від наближення ще однієї легальної можливості чаркування…

Що ж, у країни, де спершу настає «католицьке» Різдво, потім Новий рік, потім «православне» Різдво, а затим ще і «старий Новий рік», завжди будуть серйозні проблеми. Як із геополітичним вибором більшості громадян, так і з притомністю влади. Як із національною визначеністю, так і з економічними реформами. Як із раціональним ставленням до життя, так і з культурою емоцій. Власне, з геть усім на світі. Бо ж ідеться про сакральні чинники, про символи, які втілюють у собі розчахнутість, амбівалентність, простіше кажучи, шизофренію національної свідомості та національного буття.

А життєзначущі символи завжди є напрямними на шляху, дороговказами у майбутнє. Отож і майбутнє Україна має вельми специфічне.

Я вже не кажу про те, що насправді ніякого «католицького Різдва» не існує й існувати не може, що «цивільний» світ послуговується Григоріанським календарем, так само, як і переважна більшість Церков (їхній перехід на нього розпочався ще 1582 року, невдовзі після завершення Середньовіччя), натомість менша частина християн дотримується Юліанського календаря, який не узгоджується ані з астрономічним часом, ані зі здоровим глуздом. І серед цих Церков – більшість православних патріархатів, включно із Вселенським, які відзначають Різдво Христове – разом із народами,, якими опікуються, - 25 грудня. На відміну від росіян, білорусів, сербів, грузинів, частини греків та українців. Як православних, так і греко-католиків, ба, навіть більшості вітчизняних протестантів.

Справа в тому, що за початковим сенсом календаря церковні свята прив’язані до астрономічних подій. Різдво – до зимового сонцестояння. Благовіщення Пресвятої Богородиці (себто непорочне зачаття Ісуса) – до весняного сонцестояння. Якраз 1790 років тому Секстус Юліус Афріканус назвав саме 25 грудня Днем народження Ісуса Христа, оскільки між днем Благовіщення і Різдвом якраз тоді минає дев’ятьмісяців. Тоді ще єдина Церква прийняла його аргументацію, і традиція була встановлена – раз і назавжди.

Але, на лихо, тоді ще не існувало точного календаря, і Церква все більше віддалялася від реальності, заміщаючи її пронизаною догмами віртуальністю. Чи не тому – не в останню чергу – й настали для неї часи приниження і брехні, символами чого стали продаж індульгенцій на Заході Європи і плазування перед ординцями на Сході? Принаймні, розходження між тим, що встановили апостоли та отці Церкви і повсякденністю ставали все більшими, і це не могло не відбиватися на всіх сторонах життя християнських народів…

Утім, якщо на Заході Європи бодай на рівні символічно-календарному розв’язання питання було знайдене, то на Сході – ні. Й розбіжність між двома календарями – реальним і віртуальним – ставала все більшою. У добу Богдана Хмельницького, скажімо, «православне» Різдво припадало на 4 січня за астрономічним, тобто Григоріанським календарем, а нині – на 7 січня.

1918 року більшовики рішуче запровадили на теренах колишньої Російської імперії Григоріанський календар (названий «новим стилем»), але Юліанський («старий стиль») залишився у церковному житті, яке було «відокремлене від держави». Це відокремлення у 1960-70 роки набуло рис інтелігентської опозиційності, коли «народна» (тобто християнська) обрядовість і церковні свята протиставлялися обрядовості офіційній та встановленим державою святам. Отож дводумство за радянського часу мало певне підґрунтя; втім, держава невдовзі збагнула, що такий варіант опозиційності їй не надто загрожує і навіть почала толерувати відзначення «старого Нового року». Бо ж із розчахнутою свідомістю легше впоратися, а віртуальне «дисидентство» якнайменше загрожує чинному стану справ.

Радянський Союз упав, але встиг остаточно загнати релігійні традиції до віртуальної сфери, призначивши 7 січня державним святом. Православні Церкви посткомуністичних Болгарії, Румунії, Польщі, Латвії і низки інших країн за останні десятиліття здійснили болючий, але необхідний перехід на Григоріанський календар, привівши символіку у відповідність до реальності. А от українці, росіяни, білоруси та серби продовжили ствердження абсурду, в якому тепер брали участь і державні структури, і громадяни, і Церкви. Як відзначають релігієзнавці, календарний абсурд на цих теренах є символом загального тутешнього церковного впадіння у віртуальність. Реальне життя людей, їхні турботи, їхнє прагнення добра і справедливості, любові та турботи – це все залишається десь за бортом. Якщо календар віртуальний, то чому не може бути так само віртуальною і церковна риторика? Ба більше – чи не є різниця у два тижні зі святкуванням Різдва символом нашого відставання від майже всього християнського світу і протиставлення йому?

Між тим проблеми відзначення християнських свят розв’язувані. Скажімо, рішення щодо дня святкування Пасхи ухвалив Перший Вселенський собор, бо до цього існували конкуруючі традиції, які руйнували Церкву зсередини. І сьогодні можна було би використати досвід щиросердих християн давньої доби, тим більше, що Вселенський патріарх міг би виступити тут символом долання відриву православ’я від реальності, але…

Так і живемо у своєрідному гетто серед інших християн. Очевидно, комусь вигідна амбівалентність масової свідомості цілої низки народів, і не якимось там «силам пітьми», а цілком реальним персонажам, котрі вважають себе господарями життя на пострадянських теренах. Ясна річ, до богословських та календарних тонкощів вони підступитися нездатні, але нюх у них звірячий.

Отож так чи інакше, але розбіжність між астрономічним та «церковним» календарем залишає нас, на відміну від інших націй, на рівні Середньовіччя. Ми – в полоті віртуальних подій і віртуального церковного життя. А це все не може не десакралізувати свято Різдва Христового, перетворюючи його на черговий привід гарно випити й закусити. Так що сніг, мабуть, не винен у тому, що відчуття свята 6 і 7 січня було вочевидь неповним…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено