Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
28 грудня, 2011

Криза лібералізму?

Зневага до гуманітарних наук і ліберальної освіти стала прокляттям європейських лібералів
Матеріал друкованого видання
№ 51 (216)
від 15 грудня, 2011

ПІсля 1989 року польський соціолог Єжи Шацький висловив великі сумніви з приводу шансів лібералізму змінити інтелектуальний ландшафт і логіку політичного життя у Східній Європі. Він боявся, і небезпідставно, що лібералізм, посіяний у ґрунт посткомуністичних суспільств, стане пародією на самого себе, перетворившись на обернений марксизм, який прославляє та одержимо пов’язує себе з економікою і фінансовою владою замість того, щоб виступати на захист прав і свобод.

Читайте також: Європейський оптиміст

Шацький на 100% мав рацію. Саме це й сталося з Центральною та Східною Європою. Після розпаду колишнього Радянського Союзу з’явилося те, що я назвав би матрицею центрально- та східноєвропейської політики: колишня комуністична партія перебрала всю фінансову владу, створюючи мережу, в якій влада економічна і політична злилася в одне неподільне ціле, а її опонент – консервативно-націоналістична партія з рештками колишніх комуністів, що змінили свої переконання фактично за ніч, – став таким собі негативним двійником, церковною і більш-менш авторитарною одиницею, абсолю­т­­но протилежною попередній структурі влади по духу, але дуже схожою на неї в плані сприйняття демократії.

А де ж у цьому контексті опинилися наші потенційні ліберали? У найкращому разі в ті дні вони об’єднувалися у відокремлені напівакадемічні клуби, де вивчали і вихваляли Адама Сміта й страшенно спрощену концепцію невидимої руки ринку. Однак то була тільки мала частина болючої проблеми. Той факт, що більшість лібералів Цент­раль­но-Східної Європи не змогли відкрити для себе й оцінити належним чином лібералізм Ісаї Берліна, Джона Ґрея чи Майкла Іґнатьєва – всеохопне і критичне тлумачення політики діалогу та співіснування на ґрунті взаємного визнання і цінування людини замість одновимірного, догматичного й однобічного підходу, засмучував найбільше. Але й то було не найгірше.

Згадана вище політична матриця, де центра­льно- та східноєвропейський політичний простір відкрився для двопартійної системи, не лишаючи власної ніші для лібералів, дала змогу іншим партіям, які будь-що прагнули влади, прийти до неї, вдаючи із себе ліберальні сили, і це було справжньою трагедією. Старомодні або вичерпані способи політичного дискурсу та риторики були тільки маленьким фрагментом посткомуністичної політичної драми; той факт, що кишенькові партії або різний псевдоліберальний вінегрет був прийнятий до політичної сім’ї європейських лібералів, значно більше шкодив майбутньому лібералізму. 

Читайте також: У пошуках іншого сенсу

Ті політичні розрахунки і маніфести політичної технократії вже завдали серйозного удару по європейських лібералах. Відчайдушно намагаючись завербувати нових «братів у вірі» зі Східної Європи, вони наражаються на небезпеку втрати власної політичної ідентичності та сенсу існування. Східноєвропейська пародія на ліберальні ідеї, у якій лібералізм зводився до технократичного лобіювання вільного ринку та варварського суто економічного інтерпретування людського світу, що випливало з нього, стала гримасою східноєвропейського інтелектуального і морального вакууму після 1990 року.

На жаль, західноєвропейські ліберали недалеко втекли від своїх східноєвропейських колег, якщо поглянути на те, як ігноруються освітній та моральний аспекти політики, а це злоякісна пухлина нового європейського лібералізму, одержимого тим, як знайти нішу і зручно влаштуватися у світовому процесі творення політики та Realpolitik. Зневага до гуманітарних наук і ліберальної освіти, поєднана зі сліпим ставленням до культури та її ключової ролі в Європі, схоже, стала прокляттям європейських лібералів.

Мені легко уявити реакцію тих, хто різко виступить проти тез, висловлених автором цієї статті, й нагадає мені про зобов’язання лібералів що­до захисту прав людини. Можливо, певною мірою це правда, але ми не можемо обманювати себе, розглядаючи лібералів як єдиних захисників прав і свобод. Перебирати моральну моно­­полію в цій сфері не варто, адже багато з них просто не здогадуються про трагедії народів та окремих людей із Центральної та Східної Європи, що закарбували імена великих диси­дентів у пам’яті цієї частини Європи. У політиці ніхто не буває бездоганно правдивим, ніхто не керується лише чеснотами та етикою.

У наш час, коли в масці демократії світом крокує технократія, ліберали зраджують людину щоразу, коли ставляться до неї як до робочої сили, статистичної одиниці або частини більшості електорату. Це ключова проблема, яку їм ще треба вирішити. 

Читайте також: Ірреальність Realрolitik



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено