Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 грудня, 2011

Як не бути хохлом

Можливо, я би не натрапив на цю публікацію, якби мені не допомогли. Відразу після неї здійнявся галас на деяких вітчизняних сайтах, які заходилися вчергове лаяти «ліберастів» і «толерастів»: мовляв, вороги нації зазіхають на історичну спадщину й зраджують Україну. У такий спосіб прибічники простих відповідей і швидких рішень насправді лише зробили рекламу скромній сторінці на сайті Українського католицького університету

Ідеться про звернення до спільноти УКУ, підписане ректором о. Борисом Ґудзяком, керівником відділу о. Юрієм Щурком та віце-ректором Мирославом Мариновичем. Його присвячено проблемі, здавалося б, більш, ніж другорядній: чи мають сучасні християни, які під час колядування влаштовують традиційні різдвяні вертепи, зберігати серед його звичних і незмінних постатей, поруч із Іродом та Смертю, фігуру Жида? Бо чужовір, до того ж іще лихвар – класичний образ ворога, й попри його вкоріненість, варто від нього відмовитися. Автори нагадують, що всі апостоли, за винятком Луки, а також Йосиф, Марія та й сам Ісус по своїй земній матері були євреями.

Далі цитата: «Підтримуючи образ вертепного жида, ми автоматично погоджуємося на усі стереотипи, що існують щодо українців… Якщо ми хочемо свято оберігати цей образ у майбутньому, то будьмо щасливі від того, що в інших культурах так само свято оберігатимуть образи «хохла-дєрєвєнщіни», «різуна-гайдамаки» чи «кривавого погромника». Тоді не ображаймося, що в російських телесеріалах з образом «хохла» обов’язково асоціюються хитрість, підлість і зрада, й будьмо готові, що українофобія і далі супроводжуватиме нас незмінною тінню. Не здивуймося, якщо у світі виробиться алергія на нашу нинішню пострадянську  ідентичність, а на сценах Нью-Йорка й Парижа з’являться невдовзі бурлескні образи «українського емігранта-мафіозі».

Я особисто не переконаний, що піднята тема настільки на часі. Нинішній українець, вигодований на масовій культурі, швидше за все, сприймає давній ритуал вертепу відсторонено, не заглиблюючись у деталі. Для нього це частина світу, населеного вельми умовними героями, де християнський Святий Миколай плутається з язичницьким Дідом-Морозом, де існують впереміш Дракула і Гомер Сімпсон, Бівіс, Баттгед і Франкенштейн, міс Піґґі, жабеня Керміт і Волан-де-Морт… Не виключено, що в такому культурному борщі екзотичний середньовічний Жид фігурує нарівні з якимось вельми умовним Фредді Крюґером – прикольно, не більше. Але ж очільники університету звертаються до тієї аудиторії, в якій релігійне переживання ще не перетворилося на рутину, пусту розвагу, спосіб провести час. Для віруючого християнина всі євангельські персонажі досі живі й актуальні, тож тут не місце тупій легковажності.

І річ навіть не в догматиці, а в загальному ступені моральної вимогливості, неготовності опустити планку, віджартуватися. Адже думка гранично проста: хочеш, щоби тебе поважали, сам поважай інших. Ні, не так: хочеш, щоби тебе поважали, поважай себе. Не вибачай собі жлобства, хамства, тупості, зверхності. Врешті-решт, можна бути християнином, юдеєм, мусульманином, будистом чи геть атеїстом, але як не оцінити рівень розмови? Зовсім не хотілося б зайвого моралізаторства, але виявляється, що в сучасній Україні є не просто окремі люди – їх не може не бути, – а стала спільнота, для якої на першому місці залишаються такі категорії, як морально-неморально, чесно-нечесно, пристойно-непристойно. В ситуації, здавалося б, тотальної розгубленості, депресії та втрати будь-яких орієнтирів зайве нагадування про це дає точку опори. Ось чому я низько вклоняюся отцю Борису, отцю Юрію та Мирославу Франковичу: за сигнал оптимізму.

А ще я вхопився за цей сюжет за контрастом. Моя сусідка й приятелька донедавна ходила до однієї церкви на околиці Києва, доки не принесла звідти брошуру з пастирськими настановами – не якийсь там самвидав, а офіційне видання з благословінням відповідного архипастиря. А в ньому, серед інших повчань, заклик молитися «о тезоименитстве святого царя-новомученика Николая ІІ, умученного от жидов»… Про конфесійну приналежність здогадайтеся самі. Припустімо, це ексцес, самодіяльність, а начальство проґавило, недодивилося, але ж ідеться не про деталі, а, знову-таки, про рівень розмови. Над чим мають замислюватися інституції та окремі люди, так чи так за своєю функцією поставлені опікуватися моральним здоров’ям нації? Ось і наочна демонстрація…

Що ж до тих, хто кинулися вчергове цькувати «толерастів» Ґудзяка та Мариновича (а разом із ними «ліберастів» Грицака, Возняка та ін.), тут нема про що думати: свідомий український хам нічим не привабливіший від щирого російського хама. Крайності збігаються.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено