Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 грудня, 2011

Польський путч

Три десятиліття – це тривалий проміжок часу, хоча водночас не так і багато, тим більш для історичної події. Після 30 років живі ще люди, які пам’ятають ті події або ж брали у них участь. Власне, стільки часу збігло від запровадження військового стану в Польщі. Нещодавно країною, як, зрештою, і щороку в грудні, прокотилася велика політична дискусія, присвячена тому, чи карати ініціаторів його введення. Поляки, які дуже полюбляють виказувати своїм сусідам неспроможність гідно вийти із порахунків з темними сторінками власної історії, у цій справі безпорадні. Ніхто із команди генерала Войцеха Ярузельського, тодішнього І секретаря Польської об’єднаної робочої партії (ПОРП, аналог комуністичних партій в країнах соцтабору. – Ред.) не був до цього часу засуджений за фактично проведений проти власного народу путч

Тридцять років тому військово-партійна хунта, підтримана небаченою за кілька років хуртовиною, відключила по всій країні телефони (що навіть унеможливило надання необхідної медичної допомоги) й арештувала кілька десятків тисяч членів руху профспілок «Солідарність». А вже за вісім років цьому режимові судилося впасти. Першим же президентом вільної Польщі став... Войцех Ярузельський. Нині його трактують приблизно як чилійського диктатора Августо Піночета. Противники осуджують Ярузельського та влаштовують щороку під його будинком маніфестації. Судові процеси (а генерал відповідає не лише за військовий стан) тягнуться далі, а для деяких жертв і багатьох прихильників польської лівиці Ярузельський перетворився на героя – нібито завдяки його волі не відбулося радянської інтервенції. У чомусь, утім, польський генерал перевершив чилійського. Останнього в Лондоні заарештували; Ярузельського ж прийняв у Москві президент Дмітрій Мєдвєдєв та вручив йому медаль як ветерану війни.

Щодо військового стану маю нетипове особисте переживання. Це насправді перший «історичний факт», що справив на мене враження. Не все, звісно, пам’ятаю добре –спогади з часом стираються (похорони Андропова чи Черненка запам’яталися значно краще). Проживав я тоді разом із мамою та сивою прабабусею в Грубешеві, за два кілометри від радянського кордону. Пам’ятаю страх, але не перед генералом Ярузельським чи всюдисущою кризою та бідністю. Усі один в одного запитували: «Чи увійдуть?» Адже вузенька стрічечка Західного Бугу відділяла нас від найпотужнішої на той час армії світу. Чимало моїх сусідів мали вже нагоду познайомитися з нею ближче та в результаті проїхатися на Сибір. Зрештою, Радянська армія і сама дбала, щоб ми її боялися. Мама регулярно їздила на роботу в Голодло, містечко на самому Бузі. І тут з високого берега вона й інші мешканці спостерігали дивні маневри. Вночі розгорталися військові шпиталі, гуркотіли двигуни машин та горіло світло.

13 грудня 1981 року – неділя. Мою маму затримала міліція, не повернулася додому. Я побачив її лише за кілька днів; натомість прабабця, що пережила дві світові війни, молилася за нас цілий день. До нас завітали дорідні військові, але мами з собою не привели. У телевізорі цілий день грав Шопен, якого розбавляли промови генерала.

Росіяни не ввійшли. Свій окупант все ж кращий, ніж чужий. Понад те, з роками з’ясувалося, що «таваріщі» Брєжнєв, Суслов та Андропов зовсім не хотіли інтервенції, якщо вірити російським архівам. Їм вистачило гетакомби молодих радянських хлопців в Афганістані. У Польщі ж поляк стріляв у поляка. Запанувала сірість і безпросвітність. Тут і там були розмови про людей, що виїхали за кордон. Там була робота і кольоровий світ, якого нам так бракувало.

Потім прийшла свобода – пан, котрий ув’язнив мою маму, нині є депутатом міськради та власником більшості крамниць у місті. Пишається тим, що робив. А вчитель історії, якого тоді переслідували, організує відзначення цієї дати. Діти не дуже цікавляться цією подією. Але так вже то є в історії.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено