Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
10 грудня, 2011

Мертвим не боляче?

Верховна Рада України ще раз учинила те, в чому вона є незрівнянно вмілою, - облила український народ лайном. У цьому ледь не сакральному для чинного депутатського корпусу акті участь узяли як представники владної більшості та їхні симпатики із групи «Реформи заради майбутнього», так і декілька опозиціонерів.

Отже: 4 жовтня був прийнятий за основу проект закону № 8292 «Про внесення змін до Закону України "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років"», автором якого є член КПУ Володимир Даниленко. Конкретно зміна полягала у доповненні тексту цього закону наступним положенням: «Організація безкоштовного показу художніх та документальних фільмів про Велику Вітчизняну війну 1941-1945 років у кінотеатрах та інших закладах культури державної та комунальної форм власності протягом травня». На думку автора законопроекту, це має сприяти вихованню у молоді та дітей патріотизму та поваги до держави.

У першому читанні за законопроект (тоді передбачався безплатний показ тільки 9 травня) проголосували 284 народні депутати. А 9 грудня закон підтримали у другому читанні та в цілому 265 парламентарів. І дарма, що Головне юридичне управління Ради зауважило, що реалізація такого заходу впродовж цілого травня (така зміна була внесена після першого читання) потребуватиме значних витрат з державного та місцевих  бюджетів, у зв’язку з чим закон має набрати чинності не раніше за 1 січня 2014 року, – депутати вирішили впровадити його з 1 січня 2012 року.

Але, зрештою, прямі порушення Бюджетного кодексу ніколи не турбували нардепів, і ганити їх за це на прикладі щойно ухваленого закону було би несправедливо – адже вистачає незмірно масштабніших, на десятки мільярдів гривень, випадків засмоктування державних грошей у чиїсь бездонні кишені.

Читайте також: Про міфологію "вітчизняної війни"

Справа в іншому.

Друга світова війна для українців розпочалася не 22 червня 1941 року, а на світанку 1 вересня 1939 року. Саме тоді жолнежі-українці у складі Війська Польського зустріли вогнем німецькі танки. Загалом до польської армії було мобілізовано близько 200 тисяч українців, чимало яких загинуло і потрапило до полону – не лише нацистського, а й більшовицького. Досі не встановлено, скільки саме українців було серед розстріляних НКВД у Катині й інших місцях офіцерів Війська Польського – десятки чи сотні. А коли генерал Андерс у серпні 1941 року був звільнений з ув’язнення і почав формувати польські дивізії на території СРСР із тих, хто мав за два роки до цього відповідне громадянство, він попросив у Сталіна дозволу набирати до цього війська й галичан та волинян. Сталін страшенно здивувався: «Українці ж – це ваші вороги!» Андерс відповів: «Я мав чимало нагод пересвідчитися, що українці – хороші солдати, вірні присязі».

Читайте також: Забуті битви 1941-го

Але ті, хто воював із нацизмом тоді, коли СРСР був союзником Німеччини, - це, на думку більшості депутатів Верховної Ради, люди другого ґатунку. І про них фільми показувати народу не треба. Власне, такими другосортними виявилися і ті десятки тисяч червоноармійців з України, що загинули під час військових дій, які вів СРСР у 1939-40 роках. І, нарешті, не цікавлять нардепів усі ті вояки Червоної армії, які воювали проти японських військ разом із арміями інших держав-членів ООН, включно із генерал-лейтенантом Кузьмою Дерев’янком, котрий від імені СРСР поставив крапку на Другій світовій війні, підписавши акт про капітуляцію Японії 2 вересня 1945 року…

Про них усіх фільми безплатно показувати негоже. І виховувати молодь на їхньому прикладі не слід. А повагу до держави слід формувати тільки на «Великій Вітчизняній». Щоправда, у законі цнотливо не наведена повна назва тієї війни, яку дав їй «вождь народів». А звучить вона – мовою оригіналу – так: «Великая Отечественная война Советского Союза». Тож упродовж кожного травня за бюджетний кошт, тобто за гроші українських громадян, у молоді виховуватимуть повагу до радянської тоталітарної держави.

Читайте також: Віктор Суворов про 5 планів підкорення Європи Радянсбким Союзом

Тим більше, що свою власну війну з Вермахтом Червона армія і радянське керівництво насправді бездарно програли. Так вважав не хто інший, як маршал Георгій Жуков. 1963 року голова КҐБ Володимир Семичасний подав тодішньому керівникові КПРС Микиті Хрущову донесення, в якому містилися розшифровки зафіксованих «спецзасобами» (простіше сказати, підслуханих) розмов Жукова з фронтовими друзями. Знаменитий сталінський полководець, поміж іншого, зауважив таке: «Зараз говорять, що союзники ніколи нам не допомагали... Але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви и не могли б продовжувати війну... Одержали 350 тисяч автомашин, і яких машин!.. У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати патрони. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі. Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю. А зараз представляють справу так, наче у нас все це було своє в достатку».

Читайте також: Як мільйони українців поклали на вівтар холодної війни

Ясна річ, у ретельно відшліфованих, дописаних і переписаних ідеологічним відділом ЦК КПРС «мемуарах» Жукова міститься чимало неправди; але у розмовах за чаркою з людьми, котрим він довіряв, маршал говорив те, що думав і знав. А знав він достатньо. І що головне: його слова підтверджені документами, які в 1990-х Кремль і Луб’янка мали необережність хоча б частково розсекретити. Західна, переважно американська, допомога включала приблизно половину використаного алюмінію (виробництво літаків і танкових двигунів), основну частину легуючих добавок, без яких не виробиш якісну броню, майже весь високооктановий авіабензин, третину (кращу – «студебекери» і «віліси») автопарку Червоної армії, основну частину паровозів, вагонів, рейок, засобів зв’язку тощо. Про танки, літаки, зенітки, кораблі (включно з навіть із лінкором) промовчимо. Так само, як і про постачання продовольства, без якого в СРСР неминуче запанував би страшний голод. А ще були й воєнні технології… Без цієї допомоги Червона армія у кращому разі перетворилася б на пішо-кінну юрбу на кшталт війська часів громадянської війни, озброєну трьохлінійками і шестидюймівками, з яких не було б чим стріляти,а в гіршому – перемерла би з голоду. Ще раз повторю слова маршала Жукова – без американської допомоги «ми б не могли формувати свої резерви и не могли б продовжувати війну». Останнє означає сепаратний мир, перемир’я (на кшталт того, яке підписала з Німеччиною Франція в 1940 році) чи капітуляцію і розвал СРСР. Але щедра допомога союзників дала змогу кремлівській владі і командуванню Червоній армії оговтатися, переформувати сили і продовжити бойові дії, завалюючи ворога трупами власних солдат.

Проте США та Велика Британія не тільки постачали Радянський Союз тим, без чого він не міг воювати; армії та флоти цих держав вели активні бойові дії. І, скажімо, якщо на європейському театрі втрати Вермахту на Східному фронті становили 2/3 від його загальних втрат, то втрати Люфтваффе – 1/3 від загальних, а втрати Кріґсмаріне там були мізерними (між тим, броньової сталі потоплених британцями німецьких лінкорів «Бісмарк» і «Тірпіц» вистачило б на спорядження бойовими машинами двох танкових армій).

До речі, у складі армій західних альянтів також були українці…

Іншими словами, відзначати (в тому числі й безплатним показом фільмів) можна тільки спільну перемогу Об’єднаних Націй над нацизмом, фашизмом та японським тоталітаризмом. Все інше – відверта наруга над історичною правдою у неосталіністському стилі та відверте хамство стосовно тих українців, які загинули у Другій світовій війні, воюючи не під червоними прапорами з серпом і молотом.

Читайте також: Як в сучасній Росії фальшують історію



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено