Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 грудня, 2011

Громадянське безсильство

Зараз модно говорити про громадянське суспільство - його згадують при нагоді усі, від Президента до дрібного чиновника районного масштабу. При цьому мало хто розуміє значення цього терміну, як свого часу не кожен міг пояснити різницю між комунізмом і соціалізмом. Тоді проблему вирішили "Громадянське суспільство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення". Таке визначення дає Вікіпедія. Тобто, громадянське суспільство - це царина громадських організацій, чим вони впливовіші та дієвіші - тим сильніше громадянське суспільство певної країни

У середньостатистичного мешканця Києва може виникнути ілюзія, буцімто громадянське суспільство в нас сильне. Постійно хтось пікетує органи влади, містом ходять різноманітні "марші", оголошуються заяви, розвішуються листівки. Проте варто зазирнути глибше - і за яскравим фасадом бачимо фактичну відсутність повноцінного громадянського суспільства як такого. Достатньо спитати в пересічного киянина - чи давно він звертався по допомогу до громадської організації? А допомагав її діяльності? Щоправда, тут варто відкинути численні "профспілки" радянського зразка. Пригадую нашу студентську профспілку: фактично це був підрозділ університетської влади, який відігравав чисто декоративну роль.

Я казав про Київ тому, що в провінції зазвичай все ще печальніше. Звісно, існують окремі випадки, успішні громадські організації або навіть мережі, котрі об'єднують до кількох десятків активістів у певній області. Але, на жаль, для більшості українців активна громадянська позиція залишається чимось дуже далеким. З одного боку в цьому винна спадщина тоталітарної доби: кілька поколінь виховали в атмосфері, коли будь-яка самоорганізація виключається, зате цілком вітається "самоорганізація" з подачі влади. Саме тому навіть молоде покоління переважно вважає "западлом" ходити на мітинги, на яких не платять погодинно, зате якщо платять - що ж, "нормальна тема".

З іншого боку - винні й самі громадські організації. Деякі з них, так само як і політичні партії, застосовують фінансову мотивацію, оплачують участь псевдоактивістів у вуличних акціях. Звісно, це значно простіше, ніж формувати ідейно-вмотивовану волонтерську мережу. Інші - переважно ті, що не організовують публічних заходів - обмежуються кількома оплачуваними з ґрантів співробітниками і, в найкращому разі, дуже вузьким колом прихильників.

Є ще один тип - це організації з претензією на формат масового руху, переважно опозиційного спрямування. Як правило, вони не можуть знайти цільову групу і намагаються об'єднати взагалі всіх, а виходить переважно - майже нікого. Довго вони не існують. Виняток у цьому випадку - організація, створена під певного політика, котра має можливість найняти фахівців з пі-ару, друкувати якісну агітпродукцію, замовляти рекламу. Проте потім така організація швиденько трансформується в політичний проект, або ж розчиняється в якомусь політичному проекті.

Практично всі громадські організації орієнтуються на дуже вузьке коло освічених та свідомих людей, не особливо заморочуючись над тим, щоб нести свої ідеї в глибини суспільства. Саме тому середньостатистичний пікет, в якому бере участь кільканадцять осіб вважається "нормальним", а якщо кількість учасників перевалить за сотню (з журналістами - за півтори сотні) - то акція вважається мегауспішною. Такі стандарти призводять до того, що ніхто з організацій не ставит за мету чогось більшого. Навіщо працювати, розвивати волонтерську мережу, розробляти влучні інформаційні продукти? Можна ж і надалі проводити мініатюрні "акції" і залишатись цілком задоволеними собою.

Поки не з'явиться прецедент успішної громадської структури, котра своєю діяльністю встановить нові стандарти ефективності - сподіватися на зміни не варто. Маловпливові громадські організації житимуть своїм життям, а суспільство - своїм. А влада, зрозуміло, житиме своїм життям - за рахунок все того ж безсилого суспільства...



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено