Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 грудня, 2011

Феномен нашої доби

У сьогоднішньому пострадянському світі лизоблюдство (на дворі друге десятиріччя ХХІ століття!), принаймні як суспільно закономірний феномен, мало би зникнути
Матеріал друкованого видання
№ 49 (214)
від 1 грудня, 2011

Коли велетенські зали, наповнені начебто не найдурнішими людьми планети Земля, притьмом підводилися і десятки хвилин поспіль скандували: «Ста-лін, Ста-лін, Ста-лін!», це був переважно щиросердий вияв емоцій. З домішкою страху, коли йшлося про присутніх у цих залах номенклатурників: а якщо сусіда донесе, що я недостатньо енергійно волав і плескав у долоні? Одне слово, малі, нікчемні й ні на що не спроможні, як вони самі вважали, без мудрого керманича, славили «вождя всіх народів» і «корифея всіх наук». А той, хто не вважав себе «гвинтиком» системи і не звеличував «кращого друга пожежників» чи хоча би трішки сумнівався у його незрівнянній величі та у мудрості «залізних сталінських наркомів», зазвичай погано закінчував.

Чи можна назвати це щире колінкування перед «великим вождем» і його незмірне уславлення запопадливістю або ж лизоблюдством? Питання дискусійне. Але не викликає дискусій оцінка масових виявів емоцій на честь товариша Брєжнєва Л.І.

Читайте також: Лизоблюдство

Доходило до абсурду. Приміром, ледь не на кожних зборах обласного активу обиралася «почесна президія у складі політбюро ЦК КПРС на чолі з вірним ленінцем товаришем Брєжнєвим». Узагалі, перша літера політичної абетки в ті часи була «Брєжнєв»: «На трибуну підіймаються товариші Брєжнєв, Андропов, Громико…» – і далі вже за звичайним алфавітом.

А що коїлося на нижчому рівні? По всій країні і за Сталіна, і пізніше, розквітло запобігання ласки начальства за будь-яку ціну, побудоване на улесливості, фіґлярстві, наклепах на інших і самоприниженні. Інакше кажучи, лизоблюдство. Бо ж більшість сталінських сатрапів усіх рівнів не вирізнялися ніякими чеснотами, крім хіба що вміння грюкати кулаком по столу і матюкатися на всі заставки. Але свою порцію славослов’я – залежно від рангу – неодмінно прагнули отримати. Й отримували, щоправда, люди нишком плювалися і між собою говорили, що товариш Сталін далеко, він не знає тутешніх безчинств, а то швидко управа знайшлася б; та нічого, перетерпимо якось… а поки що хай живе вірний сталінець товариш Голопупенко!

Читайте також: КУЛЬТ підлабузництва

Така логіка вчинків масової людини радянської диктувалася не тільки пропагандою, а й об’єктивною соціальною реальністю. Антикапіталістична революція в країні, де капіталізм остаточно ще не ствердився, закономірно призвела до встановлення своєрідного квазіфеодального ладу, до відкочування в минуле. Причому квазіфеодалізму не європейського, а євразійського, зараженого візантійством і золотоординством. У цій системі номенклатура відігравала роль такого собі нобілітету новітньої доби, а генсек посідав місце водночас і царя, і патріарха (виконуючи в особі Сталіна ще й місію «живого бога»). Ясна річ, апріорі непогрішимій особі генсека мало віддаватися належне пошанування включно з титулами, а радянські «великі князі» (члени політбюро), «бояри» (члени ЦК), «княжата» (перші секретарі обкомів) та інші шляхетні за посадами персонажі так само апріорі володіли – відповідно до рангів – списками чеснот, які слід було публічно вихваляти. І, звісно, навколо кожної з цих персон мав крутитися цілий сонм нахлібників, прислужників, угодників та підлесників. Бо який справжній феодал, тобто радянський «слуга народу», може жити без такого почту, без таких вихвалянь і без усебічного низькопоклонства?

А «народ – творець історії», себто холопи царські, князівські та боярські, – йому на роду написано було співати осанну «доброму і мудрому цареві» й виконувати пишні ритуали «марксистсько-лєнінської церкви».

Тож лизоблюдство радянської доби було зовсім не «відхиленням від лєнінських норм життя», а, навпаки, виявом квінтесенції цих норм.

У сьогоднішньому пострадянському світі лизоблюдство (на дворі друге десятиріччя ХХІ століття!), принаймні як суспільно закономірний феномен, мало би зникнути. Але ж не випадково, мабуть, науковці дедалі частіше називають український недокапіталізм промисловим феодалізмом з олігархами в ролі «вугільних герцогів» та «металургійних баронів». А поглянеш на бравий «Беркут» та «Грифон» – чим не опричники Іоанна Васильовича?

Читайте також: Прогин зарахований



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено