Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 листопада, 2011

Коли подолаємо місництво, тоді здобудемо Україну

Завжди під час доленосних розмов про майбутнє України та потрібні ліки для її одужання можна почути і про необхідність панування української мови, визнання борців за незалежність, впровадження демократичних цінностей, толерантність тощо. Всі ці речі важливі, але насправді ми потребуємо лише двох – щоб відповідні люди обіймали відповідні посади та прозорий механізм їхнього розподілу

Всі недоліки демократичних партій, націоналістичних організацій, церковних структур починаються з неграмотного розташування фігур на шахівниці. Тому ми спостерігаємо зведення нанівець досягнень Помаранчевої революції, програш національно-демократичних сил, загальну неефективність держави. Коли треба оцінити людину за її професійними якостями та особистими здібностями, в українців вмикаються зовсім інші критерії – лояльність, вдалий досвід спільного дерибану майна. Але головним є наближеність до «сім’ї».

Поступово сім’ї розростаються і перетворюються на клани, які фактично керують державою. У такій ситуації важко пролізти на гору вискочкам з плебсу: твоє майбутнє визначає твоє походження. Подібне явище у середньовічної Московії отримало найменування «місництво», яке формально було скасовано на Земському соборі 1682 року, але все одно перекочувало до Російської імперії, відтак до СРСР (тут воно набуло іншого найменування – «протекціонізм») і зараз лишилося як спадок для пострадянських країн.

Коли у публічних дискусіях говоримо про західні цінності, американську мрію і таке явище, як self made man («людина, яка сама себе зробила), то зовсім забуваємо базовий принцип майбутнього успіху американців – скасування станів і рівність. Звісно, не треба ідеалізувати, адже в кожного були різні стартові можливості.

Конкуренція в республіканському суспільстві висувала свої вимоги до його лідерів. Здібності, персональні досягнення, вміння, професіоналізм тощо переважно визначали долю людини та її позицію в загальній ієрархії.  

Для ілюстрації функціонування американського механізму хочу навести один сучасний приклад. Під час свого навчання в Українському католицькому університеті я познайомився з одним американцем – викладачем англійської мови. Він сам був випускником престижного (входить до сотні кращих університетів світу) католицького University of Notre Dame. Загалом він працював в Україні близько трьох років.

Дивлячись на нього крізь призму власного постсовкового мислення, я був дуже здивований: навіщо людині з чудовою освітою їхати до країни третього світу (порівняно зі США) і викладати тубільцям? Це те саме, що випускник Києво-Могилянської академії поїде навчати української мови до Молдови або Таджикистану. Враховуючи наші пострадянські реалії, я вважав, що йому треба (якщо хоче чогось досягти у житті) будувати кар’єру в Америці, розвивати мережу контактів, набувати досвіду в передових компаніях, а не в країні, де ще все користуються технологіями минулого тисячоліття.


Згідно з моїми обмеженими поглядами, цей крок американця виглядав шляхом до власної маргіналізації. Але я сильно помилився. Влітку я випадково потрапив на його сторінку у Facebook і побачив, що з червня цього року він вже є штатним помічником конгресмена. Життя і робота за тисячі км від батьківщини не завадили потрапити до Конгресу США. Отже, конгресменові був потрібний працівник із неабияким життєвим досвідом, знанням мов, орієнтуванням у певних питаннях – все те, що для українських політиків не є другорядним. У нас ключовими речами є родинні зв’язки, протекція і, можливо, потім розум із досвідом і професіоналізмом.

Тому будь-яким нинішнім і майбутнім реформаторам потрібно починати з розбудови своєї структури на правильних принципах. Особливо це актуально для нинішньої опозиції, яка наполегливо критикує владу, проте сповідує ті самі збочені правила розподілу керівних посад, сфер впливу і відповідальності.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено