Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 листопада, 2011

Опортуністи

Немає в Україні наразі інших еліт, окрім корумповано-опортуністичних, демагогічних, глибоко байдужих до реального майбутнього всієї країни, а не лише тісної групи компаньйонів, до реального розвитку, а не його імітації
Матеріал друкованого видання
№ 48 (213)
від 24 листопада, 2011

Звучить жахливо, але починаєш розуміти Лєніна. Це ж він, Владімір Ілліч, над усе ненавидів опортуністів, про що писав мало не в кожній своїй статті. Опортуністами вождь світового пролетаріату зневажливо називав тих представників соціал-демократії, хто в жорстких, як тоді здавалося, умовах поліцейської держави наполягав на використанні наявних можливостей, а ще точніше, на відмові від боротьби, на угоді з політичним противником. Говорячи людською мовою, опортунізм – це просте пристосуванство. Цікаво, що сказав би герой пам’ятника на розі Хрещатика й бульвару Шевченка, якби дізнався про результати голосування 17 листопада за новим законом про вибори народних депутатів? Як він назвав би половину опозиціонерів, які підтримали законопроект своїми картками? Пам’ятаючи діапазон лєнінського полемічного темпераменту, страшно навіть уявити.

Усі знають, що політика – мистецтво реального, без компромісів тут не обійтися. Але є компроміси й компроміси. Одна річ – ситуативні домовленості, маневри, тимчасові відступи, інша – капітальна зрада декларованих принципів. Ну гаразд, правляча коаліція обстоювала свої інтереси, а навіть якби це суперечило інтересам, у її рядах небагато пустунів, які наважилися б проігнорувати диригентську паличку Чечетова. Але опозиція? Невже штики з БЮТ і «Фронту змін» не розуміли, що вони роблять? Адже, попри всі претензії до культурного та інтелектуального рівня деяких народних обранців, не можна не погодитися, що клінічних ідіотів серед них немає. Навпаки, зрозуміло, що підняття бар’єра та заборона блоків працюють безпосередньо на них, адже їм відійдуть голоси виборців, які підтримали б «маргіналів». Але так само зрозуміло, що за новим законом стальні лави регіоналів зміцнять свої позиції, унеможливлюючи або вкрай ускладнюючи повернення до нормальної системи представницької влади з людським обличчям.

Читайте також: Торжество другорядності: опозиція заклала підвалини для самоліквідації

Взагалі-то немає сенсу сперечатися: ідеальної виборчої моделі не існує. Навіть найдосконалішу систему «стримувань і противаг» – мажоритарну, пропорційну чи змішану – може спотворити безліч нібито суб’єктивних і другорядних факторів, починаючи від загальної низької політичної культури й закінчуючи змовою еліт. Схоже, у нашому випадку ми маємо справу з обома нещастями, проте перше з них вже нібито звичне й до того ж інколи обертається дивними сплесками громадянської активності на кшталт того, річницю якого ми відзначали у вівторок. А ось щодо другого нещастя, то на нього немає ради. Немає в Україні наразі інших еліт, окрім цих – корумповано-опортуністичних, демагогічних, глибоко байдужих до реального майбутнього всієї країни, а не лише тісної групи компаньйонів, до реального розвитку, а не його імітації.

Партія влади отримала з рук опозиції carte blanche робити на наступних виборах до Ради все, що заманеться. Їй не просто розв’язали руки, а й дали благословення – ось у чому весь кайф поточної колізії. Адже насправді ніхто не штовхав опортуністів під лікоть: уже давно доведено на практиці, що власне регіонали плюс «тушки» здатні забезпечити потрібний Банковій результат за будь-яким законопроектом, тобто буквально будь-яким. Навіщо ж було взагалі брати в цьому участь – мазатися, ганьбитися? Вписали ілюзорні запобіжники проти зловживань, домоглися косметичних поступок? Що сказати: опортуністи… А може, просто дбали про свій інтерес? У будь-якому разі фатальна цифра в 366 голосів «за» – новий сумний рекорд у вітчизняній політиці й нова брудна сторінка в історії вітчизняного політикуму.

Але святкувати капітуляцію не варто. У нашого виборця коротка пам’ять, це правда, проте не настільки, як хотілося б еквілібристам із будівлі за свіженьким парканом. Не знаю, чи зауважив хтось зв’язок між катастрофічним падінням рейтингу колишнього президента та його запрошенням Януковичу очолити уряд. Або зв’язок між спробою утворити вікопомну коаліцію ПРиБЮТ і нинішнім небажанням широких мас іти визволяти Тимошенко з Лук’янівки. Якби поміряли громадську думку, напевно, знайшли би переконливу кореляцію. А ось зв’язок між фатальним рішенням лідера соціалістів поріднитися з регіоналами та його повним зникненням із політичної арени видно неозброєним оком. Де він, Мороз? Немає його. Хто наступний? Головне, що тут навіть ні на кого ображатися. Тому що політика, хай там як, має справу з цінностями. А цінності – правдиві чи хибні – не вибачають, коли їх зраджують. Спитайте в Лєніна. Он він там стоїть, рожевий, на перехресті…

Читайте також: Як влада маргіналізує опозицію



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено