Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 листопада, 2011

Ющенко і Меморіал

Намагаючись відродити пам’ять про мільйони невинно убієнних українських селян під час Голодомору 1932-1933 років, Віктор Ющенко діяв совковими методами. Тому мети не було досягнуто

Навряд чи сам «месія» пам’ятає сьогодні цю дату. А тоді 19 березня 2007 року,  мабуть, здавалося йому зоряним часом. В «Українському домі» він зібрав на «перше (розширене) засідання Координаційну раду з підготовки заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років». Чи можливо було придумати щось неоковирніше? Поняття «заходи» та «увічнення пам’яті» несумісні за своєю сутністю.

У списку на чортову дюжину аркушів, яку вручили у фіолетовій пачці кожному учаснику зустрічі, фігурували 124 прізвища. І першим – ЙОГО власне. Адже в оприлюдненому напередодні Указі тлумачилося: «Координаційну раду очолює Президент України», він же «затверджує її персональний склад». У  списку запрошених були дослідники Голодомору, представники діаспори, що перша розкрила світові й наддніпрянським українцям правду про найбільшу в сучасній історії національну трагедію. Та  переважали  бюрократи – голови й заступники голів облдержадінстрацій. Не обійшлося й без войовничих українофобів — таких, як тодішній віце-прем’єр України з гуманітарних питань Дмитро Табачник,  котрий демонстративно знехтував виявленою йому честю.

Президент, як зазвичай довго й патетично-занудно розповідав присутнім, як треба по-справжноьому «відзначати» Голодомор. Схоже, в його свідомості поняття «відзначати» та «вшанувати» були тотожніми. З усього сказаного в моїй пам’яті лишилася єдина фраза: «Справа не в грошах. З цим проблем не буде. Головне – щоб були ідеї». Цю фразу я згадав пізніше, взявши  до рук опублікований видавничим домом «Києво-Могилянська Академія» 4-томник «Великий голод в Украні 1932-1933 років». У ньом — на чільному місці звернення  Ющенка до «шановних читачів» з фотофаксимиле його підпису. А поряд красномовно чорним по білому написано: «Видано за сприяння Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні».

Коли президент, зрештою, завершив свою  промову і ропочався диспут, сталася несподіванка. Усі небайдужі в один голос заговорили про те, що будівництво Меморіалу пам’яті жертвам Голодоморів не розпочалося, й досі не проведено навіть геодезійно-розвідувальних робіт. Новина, схоже, спантеличила «месію». «Леоніде Михайловичу, поясніть як справи», - кинув він у залу. Та відповіді.не почув. Слід голови КМДА Леоніда Черновецького, майбутнього кавалера Ордена Ярослава Мудрого, давно прохолов.

«Звернення відкликається», - безпорадно вигукнув президент і «закрив» тему.

Та її не закрило життя: вшановуючи мертвих, Ющенко обирав собі не тих «друзів» і «соратників» серед живих.

Мине час – і на печерському пагорбі, між Алеєю Слави та Києво-Печерською Лаврою,  постане улюблене дітище Ющенка. Його тільки-но відкриють на 75-роковини національної трагедії, як одразу ж зачинять на декілька місяцяв на ремонт і добудову. На «Свічі пам’яті» з’являться тріщини, а в червні цього року затопить експозиційну залу і музей знову тимчасово закриють для відвідувачів. Власне, в цьому нічого несподіваного… Меморіал споруджували стахановськими методами, наводячи останній марафет в ніч перед відкриттям. Президент відзначив будівельників за ударну працю – і все, як кажуть, в ажурі.

Натомість Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів», як на мене, справляє враження витвору пострадянського монументалізму. У ньому безліч вражаючих  символів, та немає архітектурного ансамблю. А шлях з пекла в «український Едем» - до калинового гаю сприймається як ілюзорний. Тим паче на психологічно-соціальному тлі сьогоденних українських реалій. Анатолій Гайдамака, проект якого переміг на конкурсі, схоже, й сам розуміє, що вийшов не архітектурний шедевр. Він пояснює це наслідком «колективної творчості», що, як добре відомо, неприйнятна в мистецві. Йому «продиктували умови». Свій архітектурний хист виявив серед інших і Віктор Андрійович. Тож від  проекту, як стверджує  автор, мало що лишилося.

Щоправда, пам’ятаю, як у своїй приватній фірмі «Аррата», що неподалік Майдану Незалежності, Анатолій Васильович показував мені на макетах свій первісний проект з дівчинкою з колосками та з дзвіницею. Вони як були так і лишилися. Йому ж належить і ідея калинового гаю, яку він рекламував у пресі.. До речі, сам Гайдамака — не  архітектор, а художник. Та він особисто вчив Віктора Ющенка малювати, а це багато про що говорить і багато чого пояснює.

 

P. S.  Рахункова палати України  за запитом Миколи Томенка дійшла 2009 року висновку: вартість будівництва Меморіалу було завищено у п’ять разів, а  96% коштів використано «з порушенням  законодавства і не за призначенням». Винна у цьому КМДА, що зволікала з початком будівельних робіт і перетворила спорудження Меморіалу на довгобуд, який невдомо коли буде завершено. Та головний висновок — не фінансовий, а моральний. Вшанування пам’яті жертв голодоморів обернулося блюзнірством. Гроші в Україні відмивають не тільки на живих, а й на мертвих.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено