Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 листопада, 2011

Якби не Майдан

Хто перший сказав про “втрачену п'ятирічку” — час від Майдану-2004 до кінця президентства Віктора Ющенка? Сьогодні вже й не згадаєш. Теза виникла ще до початку президентської кампанії-2010: так прибічники Віктора Януковича навіювали собі та іншим впевненість у його неминучій перемозі. Експлуатують вони це твердження й сьогодні, виправдовуючи тепер уже власні провали тяжким спадком “папєрєдніків” (копірайт Миколи Азарова).

Історія не любить умовного способу, це загальновідомо. Але людям усе одно завжди цікаво, “а що було б, якби”. Втома суспільства від тієї держави, котру уособлювали олігархи-скоробагатьки та по-радянському сірі чиновники “епохи Кучми”, була надто великою. Очікування якісно нової політики були зависокі — і на Заході, і на Сході країни.

Це значить, що ставленик тодішнього режиму не міг переконливо виграти у персонажа, котрий уособлював, як видавалось, цілком новий вимір державотворення. А це, в свою чергу, означає, що Майдан-2004 був неминучим. Проте, звісно, він міг і програти.

Що було б, якби Помаранчева революція програла? Конкретні наслідки різнились би залежно від того, яким саме був би цей програш. У випадку жорстко силового придушення виступів авторитарні тенденції виявились би миттю в усій своїй красі. У випадку “м'якого” ходу подій, аж до можливої домовленості влади з опозицією за схемою, скажімо, “президент Янукович і прем'єр Ющенко” - повільніше. Але вони виявились би все одно.

Зачистка політичного поля велась би уже під парламентські вибори 2006 року. На конституційну реформу, яку Янукович божився не лише підтримувати, а й “розвивати”, з висоти Печерських пагорбів плюнули б уже в перше півріччя нового президента — що й відбулось у 2010-му. Тимошенко та, ймовірно, кілька інших опозиційних лідерів сиділи б іще з 2005-го — якщо не за “організацію заворушень”, то за ті ж “справи ЄЕСУ” та їм подібні. (Чи свідчив би при цьому проти Тимошенко її головний соратник за Майданом — цікаве питання, але зі сфери не так альтернативної історії, як альтернативної психології).

Замість постійних чвар на вищих щаблях влади Україна мала б зворушливу єдність. Депутатам, скажімо, й на думку не спало б припиняти дію президентських указів через суди. “Всевладдя судів” у найрізноманітніших питаннях, і в першу чергу — бізнесових, яке махровим цвітом розквітло за президентства Ющенка, за Януковича квтіло б суттєво скромніше.

Проте святе місце пустим не буває, і сьогодні ми це вже знаємо точно. Замість всевладдя судів буває всевладдя виконавчої вертикалі. Під впливом якої (і це ми сьогодні теж точно знаємо) вітчизняні суди анітрохи не рідше здатні відступати від вимог закону та просто здорового глузду, аніж під впливом вільно конвертованих “аргументів” сторін.

Сьогодні Україна має саме таку “стабільність” - і поки щось не помітно її не раз оспіваного “позитивного впливу” на приплив іноземних інвестицій, не кажучи вже про розвиток вітчизняного підприємництва.

Нікуди, хай би там як склалось із долею Майдану, не поділася б світова фінансово-економічна криза 2008 року. Чи краще протидіяла б їй українська влада, уособлена Януковичем і, цілком можливо, все тим же Азаровим? А це дивлячись що вважати “кращим”. Відвернути вал дешевого кредитування, внаслідок якого мільйони українців з початком кризи опинилися на мілині, вона точно не змогла б. Бо, пробачте, а як?

Галасу на ток-шоу, котрий, як не крути, в кризовий час лише підживлює валютну нестабільність, було б справді значно менше (як і самих ток-шоу). Проте згадаймо, що в економіці нинішня влада відкрито пропагує своїм пріоритетом захист інтересів найбільшого бізнесу. Того самого, представники котрого здебільшого під час кризи-2008 не збідніли, а зовсім навпаки.

До якої міри влада наважилась би звужувати соціальні пільги з огляду на наближення виборів — 2010, сказати важко. Але звужувала б неодмінно. При цьому наближені до цієї влади олігархи та “смотрящіє” за бізнесом Сім'ї жодних незручностей не відчували б. Знов-таки, усе це ми бачимо сьогодні, в переддень нового витка затяжної глобальної рецесії.

Чи пограбували б українців за допомогою такої грандіозної афери, як банкрутство та рефінансування низки банків — питання випадковості. Зауважмо, однак, що сьогоднішні правоохоронні органи тими подіями абсолютно не цікавляться. Історією з “Таміфлю” цікавляться, а аферами з банківською системою та курсом гривні — ні. І голова Нацбанку Стельмах, за якого це відбулось, завдяки Януковичу затримався на посаді уже після настання пенсійного віку, після чого пішов із почестями.

Можливо, непевне економічне становище громадян у власній країні вдалося б нівелювати завдяки впевненому економічному становищу цієї країни в світі? Безумовно, Україна, котра, як запевняють нас сьогодні, за п'ять “помаранчевих” років втратила весь міжнародний авторитет, була б сьогодні в зовсім іншій ситуації. З одного боку, жодних угод про жодні асоціації з Януковичем ніхто б у Європі навіть не обговорював (про ізоляцію в разі силового розгону Майдану не хочеться й говорити).

З іншого, це компенсувалось би порівняно дешевшим російським газом. Щоправда, в першу чергу не для населення, а для тих-таки наближених до влади бізнесменів. І, головне, тимчасово. Використання енергоносіїв як політичної зброї — стратегічний курс Москви, і вона не змінює його в залежності від прізвищ президентів сусідніх країн. Тож не виключено, що позбавлений “маневру на Захід” Янукович на сьогодні вже привів би Україну до якого-небудь Митного союзу на незмірно гірших умовах, ніж ті, про які говориться зараз.

Інакше кажучи, дуже ймовірно, що лише завдяки Майдану Янукович сьогодні лишається малопопулярним президентом України, а не її малопопулярним генерал-губернатором... Взагалі, якщо зважати не тільки на статки, котрі могла б освоїти за зайвих 5 років “Сім'я”, а й на перспективи, Янукович видається людиною, котра найбільше виграла від Майдану — такий от парадокс, на які така щедра історія України.

Дуже пощастило Вікторові Федоровичу та його оточенню і в іншому: провал “ідеалів майдану” - точніше, тих, хто їх приватизував — дозволив йому 2010 року заявити, що “будівництво держави” починається з чистого аркуша. Власне, це можна було б заявити й у 2005-му, але тоді сьогодні всі вже давно розуміли б, чого варті ці заяви. Зараз це розуміння є теж, але в широких масах воно ще не досягає межі розпачу.

Відтак питання про те, що Майдан “дав” пересічним українцям — і що він у них “відібрав” - залишається залежним від настроїв самих цих українців. Адже є прибічники режиму, котрі вважають Майдан — 2004 корисним, бо це було “щеплення від революцій”. І є затяті опоненти влади, котрі розглядають Майдан як дратівливу перешкоду, що відсунула торжество “справжньої революції”. Таких політично небайдужих громадян можна запевнити лише в одному: якби Майдан таки програв, сьогодні більшість із них теж говорили б про “втрачену п'ятирічку” - тільки під іншим соусом.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено