Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 листопада, 2011

Революція, Розчарування та Репресії

22 листопада – офіційна річниця початку Помаранчевої революції, що привела Віктора Ющенка до влади в Україні взимку 2005 року. Як письменника, мене найбільше цікавлять слова, що звучать при обговоренні, аналізі та підбитті підсумків цієї історичної події. Настав час усім нам придивитися до термінів, які ми вживаємо, і пролити трохи світла на те, про що так часто говоримо

Анґлійська має так звані “Три Р,” які пов’язані з освітою (це початкові літери трьох компонентів базової освіти: читання (Reading), письма (Writing) і рахування (Reckoning). В українців з’явилися їх власні три Р—слова, якими зловживали де треба і не треба і преса, і політичні експерти, описуючи та оцінюючи Помаранчеву революцію.

Що ж відбулося?

Події листопада-грудня 2004-го року, названі Помаранчевою революцією – це результат чотирьох чинників, що збіглися у належний час для належного кандидата.

По-перше, Віктор Ющенко вибрав «Бандитам – тюрми!» як одне зі своїх гасел. Серед усіх це було найзрозумілішим. Адже з одного боку сам Ющенко мав абсолютно чисту репутацію на той час. З іншого, подався у президенти з надією скинути злочинний режим, який зненавиділи більшість українців, зокрема й ті мільйони, що не проявляли інтересу ані до Ющенка, ані до його партії. Тож це гасло якнайкраще відображало настрій пересічних українців, особливо дедалі чисельнішого середнього класу.

По-друге, опонента Віктора Ющенка і тодішнього прем’єр-міністра Віктора Януковича чимало людей сприймали з пересторогою. Адже мало того, що він двічі притягався до кримінальної відповідальності у молоді роки – він ще й вважався тісно пов’язаним з донецькими олігархами. Для багатьох він уособлював найбільш гротескну, рельєфну форму того, що зневажали у владі Кучми.

По-третє, малі і середні підприємці, з яких складалося ядро зростаючого середнього класу країни, втомилися від того, що їх «трусили» на кожному кроці. Протягом кількох років до Помаранчевої революції, відколи Янукович і компанія перебралися до Києва, «емісари» донецьких збивали гроші з бізнесу від Сум до Закарпаття. Зазвичай, вони прогулювалися територією об’єкту, «оцінювали його» і пропонували власнику купити в нього бізнес або приміщення за смішні гроші. Якщо господар відмовлявся, розпочинався серйозний тиск. Були погрози, побиття, й навіть гірше. Деякі компанії закривали на сфабрикованих підставах, інші трощили і навіть спалювали, але врешті донецькі хлопці домагалися свого. Більшість власників швидко відступали, знаючи, що не мають вибору.

Наприклад, Суми. Насправді місто не вельми поблажливо ставилося до Ющенка, попри те, що він походить з тих країв. Під час виборчої кампанії до Верховної Ради 2002-го року сумчани поставилися до нього абсолютно байдуже. Однак у 2004 році сумські підприємці вже відчули перспективи воцаріння Януковича: з’явилися чутки, що донецькі почали зазіхати навіть на власників кіосків на місцевих базарах. Почасти тому Суми віддали за Ющенка більше 70% голосів у всіх трьох турах у 2004-му.

Зрештою, усі останні півтора десятки років, починаючи зі страйків 1990-го року, залишалися затяті українці, які продовжували розвивати національний рух за демократію. Вони колись брали участь у голодних студентських страйках, а згодом - неуспішній кампанії «Кучму – геть!» 2001-го року. Ці люди затямили уроки своїх перемог і поразок. Вони знали, як встановлювати наметові містечка, контролювати натовп й організовувати масштабні демонстрації. Один з їхніх лідерів казав: «Ми були готові до завершальної стадії процесу здобуття Україною незалежності.»

Одним словом, саме завдяки цим чотирьом чинникам з’явилося середовище, в якому змогла розгорнутися Помаранчева революція.

Плач і скрегіт термінів

І відразу після Помаранчевої революції, і 7 років потому, багато хто заламує руки і ллє крокодилячі сльози через, як кажуть вони, поразку революції.

Візьмемо термін «революція». Чи була вона справжньою? За історичними мірками – ні. У всій вертикалі влада-народ не відбулося жодних кардинальних змін. Не з’явилася абсолютно нова система. Насправді Помаранчева революція була просто повстанням середнього класу. Пересічні українці побачили, як от-от на їх очах сфальсифікують процес передачі влади і вони отримають президента, що колись сидів у тюрмі, а тепер не гребує кулаками у вирішенні конфліктів. Це була остання крапля. Вони підійнялися й заявили: «З нас досить! Такого ми більше не потерпимо!»

Проблема повстань полягає у тому, що вони здебільшого спонтанні, погано продумані до початку (адже самого лише колосального відчуття «досить» в народі не стане для того, щоб закласти фундамент добре спланованого стратегічного кроку) і не краще продумані опісля.

У випадку Помаранчевої революції не вистачило систематичності з боку власне її учасників. Лідерам повстання забракло здатності призначати дисциплінованих професіоналів на ключові посади і ефективно змінювати корумповану систему зверху до низу. Тим, хто його підтримали, не стало змоги змінитися самим, аби підтримати зміни в системі.Коли у січні 2005 року Ющенко нарешті пройшов інавгурацію, скільки українців, власне, пообіцяли собі й самим надалі жити і поводитися інакше? Наприклад, бути чесними,бути справедливыми,сплачувати податки, не платити хабарів?

І звісно ж, усі були розчаровані.

Термін «розчарування» став темою соціальних опитувань вже, мабуть, на другому місяці президентства Ющенка. Якщо не зважати на припущення, що люди схильні вірити в те, що часто повторюється в пресі та інших ЗМІ, розчарування – це цікавий стан. В українській, як і англійській, слово «розчарування» походить від «чарування» — зміни стану чарами чи заклинаннями. А це, безперечно, рано чи пізно закінчиться розчаруванням. Та й більшість з нас вважатимуть, що така відповідь не зріла, не реалістична у справжньому світі.

Те ж можна сказати про «розчарованих» результатами «Помаранчевого повстання» в Україні. Розчарування – не більше, ніж просто добрий ковток реальності, коли скинуто рожеві окуляри і забуто ілюзії, які ми самі собі вигадали. І тільки зіткнувшись з реальністю віч-на-віч, у нас є непогані шанси збудувати нормальні стосунки — якщо обидві сторони не проти.

Однією зі складових такого реалістичнішого підходу є розуміння, що запроторювати бандитів у тюрми – справа непроста, якщо ці бандити раніше керували країною і мали всі інструменти для підлаштування системи до своїх потреб. Так підходимо до терміну «репресія» у значенні політичного переслідування.

Оскільки однією з основних обіцянок Ющенка була «бандитам – тюрми», правоохоронні органи почали виконувати її з першого дня його президентства. Але зусилля їх не принесли великого успіху. По-перше, серед найбільших риб, яких слід було виловити, були здебільшого представники попереднього режиму. А серйозні злочинці вміють плутати слід, навіть у приватному секторі. Правоохоронці США витратили десять років на те, щоб запроторити Берні Еббса з Worldcomза грати. Стільки ж часу пішло на інших знаних злодіїв – Майкла Мілкена і керівника міжнародного концерну Tyco.

На що тоді можна було сподіватися в Україні, де верховенство права тільки розпочинало становлення, де воно ще не перетворилося на перевірену часом систему? Крім того, найбільші злодії займали високі посади в країні, могли не лише знищувати докази злодіянь, а й писати закони і правила під свої потреби і робити так, аби їх незаконно зароблені гроші «випарувалися» на офшорні рахунки. Вони стояли біля верхівки настільки складної і масштабної ієрархії, що між виконавцями злочину і його замовниками могло бути чимало посередників.

І все ж в Україні було скоєно кілька абсолютно очевидних і скандальних злочинів, за які можна було швидко і рішуче притягнути винних до відповідальності. Однак тут новоспечена опозиція почала кричати про «репресії». Словник визначає це слово як «політичні переслідування людей, які не обов’язково порушили закон, через неприязнь до них влади». Це аж ніяк не означає, що коли обвинувачений – опозиційний політик, то справа проти нього автоматично набуває статусу репресії (перший курс логики). Якщо особа скоїла злочин, особливо серйозний, то не важливо, якими політичними переконаннями вона керується. Якщо публічна заява голови ОДА про те, що його область більше не сплачуватиме податків до державної казни, є злочином, він має сісти у в’язницю, де б він не обіймав свою посаду – у Львові чи Харкові.

І тут преса і аналітики, з об’єктивних і суб’єктивних причин повторили помилку Чеширського Кота з «Аліси в країні чудес». Той вірив, що слова можуть означати те, що хочеш. «Питання в тому, хто пан», - аргументував свою позицію Кіт. Але ні! Питання полягає в меті того, хто говорить: пояснити чи заплутати? Колишні соратники Кучми вочевидь хотіли заплутати, видати розслідування злочинів за «репресії» – і чимало журналістів погодилися з таким трактуванням.

Час закатати рукави

Оскільки моя мета – пояснити, я підсумую, на мою думку, позитивні досягнення Помаранчевого “повстання”:

· збільшення інформаційного потоку, особливо стосовно керманичів країни

· зменшення політичного (але не бюрократичного) втручання у бізнес;

· усвідомлення українцями того, що вони – народ, який може постояти за те, що вважає важливим, без кровопролиття.

А далі – те, чого, на мою думку, не було зроблено і що ще слід зробити для забезпечення довготривалого позитивного ефекту «Помаранчевого повстання»:

· дисциплінованість, професійність і гідна оплата праці державних службовців, зокрема, суддів і міліціонерів, які працюватимуть на благо народу;

· створення комфортних умов для малого і середнього бізнесу, який є основою здорової економіки. Це означатиме не відсутність банкрутств компаній, а те, що банкрутство – результат власних помилок, а не податкового чи політичного тиску;

· здійснення фундаментальних змін на індивідуальному (особистому) та місцевому (політичному) рівнях. Якщо ви змогли піднятися і домогтися, аби до вашого голосу дослухалися у столиці держави, то, безперечно, зможете піднятися і змусити своїх сусідів дослухатися до вас.

Це має покласти край всім нісенітницям про революцію, розчарування і репресії.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено