Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 листопада, 2011

Дегенерація

У слові «генерація» є якась магія. Абстрактну масу людей, що народилися приблизно в один і той самий час, генерацією назвати якось зовсім не випадає. І навіть тих, кого в цій масі вважатимуть елітою політичною, інтелектуальною чи культурною, просто так узяти й назвати «генерацією» теж зовсім не хочеться. Щонайменш це мають бути люди, об'єднані чимось більшим, ніж дата й місце народження, зафіксовані в паспорті

Генерувати – значить створювати, прориватися до чогось нового, хай і з поразками та провалами. Щось на кшталт спільних цілей і справ роблять з абстрактної демографічної категорії генерацію. І головне, щоб ці справи помітно змінювали статус-кво. Тобто важливо, щоб світ, яким він був до приходу в нього чергового покоління, і світ, що залишиться після того, як воно піде геть з арени життя, між собою осмислено відрізнялися. Є, відповідно, генерації зі знаками «мінус», а є – зі знаком «плюс». Є генерація молодих грузинських реформаторів на чолі з президентом Міхаілом Саакашвілі, а є – «червоних директорів», очолюваних екс-президентом Леонідом Кучмою. У Польщі є генерація «Солідарності», яка зазнала трагічних втрат під Смоленськом. У нордичних країнах є генерації соціал-демократів, що в 1970-х роках розбудовували держави загального добробуту. Ці держави нині успішно проходять випробування глобальною економічною рецесією. А в українській історії можна відшукати приклади справжніх генерацій у культурній сфері, літературі, приміром: шістдесятники, вісімдесятники, постмодерністи.

Але якщо з чиєїсь владної волі брати та перекреслювати все, що робить одна генерація, потім друга, потім третя, відтак четверта, якщо в рамках окремо взятої країни взагалі немає умов для генерацій, і всі приречені залишатися абстрактними віковими демографічними одиницями, то тут наступає подібна до вічної мерзлоти вічна дегенерація. Була генерація – стала дегенерація. Остання може набувати хронічних форм.

Приміром, ламало голову старше покоління українських дипломатів, вихованців старої радянської школи у першій половині 1990-х років, як би це знайти взаємовигідну для України та РФ формулу довгоочікуваного виведення російського Чорноморського флоту з українських земель, і, здавалось, таки знайшло, і в Конституції в «Перехідних положеннях» записали, що не може бути в Україні іноземних військових баз. Але потім прийшов Віктор Федорович – і у квітні 2010-го одним розчерком пера звів усі ці зусилля нанівець, тобто обнулив. Чорноморському флоту бути тепер в Україні не до 2017-го, а до 2042-го.

Уже молодша генерація українських дипломатів і чиновників, з-поміж яких таки є люди за духом своїм справді європейські, модерні, грамотні, після Помаранчевої революції билася над Угодою про асоціацію та над Угодою про зону вільної торгівлі. Але прийшли Віктор Федорович і Микола Янович і сказали, що Угода про асоціацію без перспективи членства України в ЄС не має, мовляв, практично жодного сенсу. До того ж і Юлія мала сидіти за ґратами. А те, що Угода про асоціацію, де така перспектива закріплюється, і Угода про асоціацію, де цього немає, – це суто юридично різні документи з різними треками переговорів, – то справа, на їхню думку, другорядна.

Як можна запроторити до тюрми колишню прем’єрку за політичні рішення, так можна й на рівні ЄС жонглювати умовами та нормами, принагідно налякавши своїми вимогами членства в ЄС скептично налаштовані щодо України країни. Все це нагадує палке бажання безголосого співака укласти контракт із топовою європейською рекординговою компанією. А навіщо потрапляти в ноти й розробляти свій вокал, хіба одного бажання співати замало? От лише цій компанії такі вокалісти не треба. 

Навіть Польща, адвокат політичної асоціації України з ЄС, відраджує українських керманичів від ідеї вимагати ще щось на додачу до того, що є. Польські політики розуміють європейську кон’юнктуру, а українські тим часом генерують, газують і в підсумку гальмують, видряпуючись волею-неволею на євразійську амбразуру. І знову може розтанути, як міраж, генерація; цього разу та, що мала за п'ять – шість років реальною кропіткою працею привести Україну до Угоди про політичну асоціацію в її реалістичній формі.    

А от олігархи – це не генерація. Донецькі менеджери – це теж, на жаль, не генерація. Тому що, якби вони, наділені владою, були тією генерацією, то звідки бралося б так багато дегенерації в нашому житті-бутті? Залишається лише мріяти й вірити, що колись в українську політику прийде, скажімо, покоління могилянців і випускників західних вишів чи що в українському кінематографі, приміром, з’явиться своя «нова хвиля» або аналог італійського неореалізму, за якими стояли саме генерації. Зрештою, на зміну кожну вічну мерзлоту знайдеться своє глобальне потепління.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено