Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
16 листопада, 2011

Імперська спокуса патріарха Кіріла

Як говорив колись незабутній товариш Сталін, «ця штука сильніша за Фауста Ґьоте». Знав товариш Сталін свою ідейну паству, знав її здатність не те що дивувати, а ставити дибки світ. Навіть через десятиліття по смерті вождя всіх народів та корифея всіх наук. Навіть у тих царинах, де варто було б хоч трохи помовчати і подумати, перш ніж говорити щось і дивувати світ

Цього разу продукувати щось ще більш круте, ніж Фауст, узявся особисто патріарх РПЦ Кіріл (Ґундяєв), той самий, що будує «Русский мир», полюбляє гірськолижний спорт та дорогі й дуже дорогі «котли» (себто наручні годинники). А ще періодично їздить до України і навчає українців, як це воно правильно жити у братерському єднанні... ні, не з іншими християнами і не з іншими православними, а саме з російськими вірними керованої ним Церкви.

Ну, а в самій Російській Федерації Кіріл є, разом із «національним лідером» Владіміром Путіним, членом того тандему, що задає зміст і тональність усієї пропагандистської роботи колосального механізму, який включає державні структури, номінально незалежні ЗМІ, партії та громадські організації.

«Цього року ми згадуємо 20-річчя краху Радянського Союзу. Я в зв’язку з цим вважаю за краще говорити про крах історичної Росії», - наголосив патріарх РПЦ 11 листопада на спільному засіданні рад церковно-наукового центру «Православна енциклопедія». За його словами, багато хто задається питанням, чому стався розпад СРСР, і існує багато відповідей: «Але серед причин – безсумнівно, занепад національної самосвідомості, національної гордості, сприйняття історії у всій її сукупності, розуміння величезного значення історичної спільності людей для їхнього в тому числі матеріального і духовного процвітання».

 

Відтак Кіріл закликав російське суспільство піклуватися «про зростання національної самосвідомості, гідності для того, щоб ніколи в історії більше не повторилося те, що сталося на початку 90-х років, і щоб ніякі відсилання на незадовільне управління, неправильну ідеологію не підштовхували людей до того, щоб зруйнувати державність, тому що цілилися в режим, а потрапили в історичну Росію».

І для того, щоб ні в кого не було сумнівів у сутності сказаного, патріарх РПЦ й утретє повторив тезу про «історичну Росію» та її розпад: «Дай Бог, щоб назавжди народ наш гарантовано був захищеним від таких спокус, спокус, через які ми пройшли, втративши історичну Росію».

Якби хтось із тих, кого нинішні господарі владних крісел України звуть «радикальними українськими націоналістами», розпочав публічно ототожнювати СРСР із історичною Росією, його негайно б затаврували найостаннішими словами. Так само стали б дибки й щиросерді вітчизняні ліберали: як можна – це зовсім різні речі, різні державні утворення, росіяни не винні у злочинах радянської системи! Та й уся нинішня парламентська опозиція навряд чи підписалася би під такою тезою – бо ж тут чимало незручних проблем може виникнути у спілкуванні із виборцями, доведеться прямо говорити – ми були «білими неграми» на плантаціях Російської імперії, а це якось не дуже тішить самолюбство більшості українців...

Та все ж – що тепер? Нагадаю, російський «національний лідер» Путін прямо заявив – ще 17 жовтня у телеінтерв’ю провідним російським каналам: «Радянський Союз розпався. А що таке Радянський Союз? Це Росія і є, тільки називалася по-іншому».   Це був, так би мовити, «пробний постріл», на який мало хто зреагував. І така слабка реакція цілком зрозуміла.

Адже хто такий Владімір Путін? Це – підполковник КҐБ, професійний борець із дисидентами, «буржуазними націоналістами», прихильниками прав і свобод людини, старший офіцер тоталітарної спецслужби, яка за кількістю знищених нею євреїв упевнено посідає друге місце після Ґестапо-СД-СС, а за числом убитих українців – перше. Путін – нерозкаяний член тієї партії, яка тисячами висаджувала в повітря храми всіх конфесій чи перетворювала їх на сховища картоплі, а із зацілілих релігійних структур робила філії своїх органів пропаганди та стеження за інакодумцями. Якщо слідувати за логікою Путіна, то «історична Росія» для нього – це деспотичний державний механізм і повне придушення опозиції.

Але ж патріарх РПЦ, здавалося б, мусив би інакше оцінювати Радянський Союз – принаймні, навряд чи як «історичну Росію». Бо, по-перше, його сфера інтересів не тотожна із «царством кесаря», предстоятель церкви мусить дбати насамперед про душі своїх вірних, про долання гріхів нині живих, про гідне поминання померлих і, зрештою, про Істину, до якої йдуть шляхом тяжкої духовної праці, моральних учинків і відмови від лукавств і спокус. По-друге, якщо історична Росія – це країна, здатна відмовитися від не тільки від віри в Бога, а й від бодай мінімального пошанування людського життя, від поваги до інших країн та народів і до самої себе, якщо для цієї Росії нормою буття впродовж десятиліть був нерозкаяний по сьогодні геноцид – від геноциду казахів, поволзьких німців та українців на початку 1930-х до геноциду афганців у 1980-х – то чиїм породженням є така країна, іскри якого духу у ній домінує? Принаймні, не Божественного, чи не так?

Але не утворення богоборчої держави є катастрофою для патріарха РПЦ, а її закономірне та неминуче падіння...

Іншими словами, виступ патріарха Кіріла, видається, має значно більшу вагу, ніж сказане в інтерв’ю «національним лідером» Путіним. Обидва ж виступи, інтервал між якими склав неповний місяць, засвідчують, що офіційна Москва остаточно розставила крапки над «і» в оцінці подій ХХ століття.

Отож визнання дуумвірів нинішньої Росії щодо історичної сутності СРСР не просто відкриває можливості висунення дуже серйозних претензій до Кремля – від вибачення за геноцид цілої низки народів імперії до багатомільярдної компенсації за злочини Російсько/Радянської держави. Це визнання вимагає радикальної перебудови ідеологічної роботи всіх демократичних сил на пострадянських просторах для успішного протистояння новітній пропаганді російсько/радянського імперіалізму і подолання його історичної міфології.

Що ж стосується РПЦ, то вустами свого предстоятеля вона охарактеризувала себе як структуру, прихильну до тоталітаризму:: виявляється, радянська система – це лише «незадовільне управління» та «неправильна ідеологія», а не загроза всьому людству і не антихристиянська воістину пекельна машина.

Сумно, звісно, що заручниками Путіна й Ґундяєва стали десятки мільйонів росіян, яких влада – світська й церковна – прагне перетворити на знаряддя історичного реваншу, на інструмент відтворення «історичної Росії», проте такою є реальність сьогодення.

І зауважмо при цьому, що Фауст – той хоча би продав душу Князеві Пітьми за можливість пізнання і перетворення світу на гуманних засадах. Ясна річ, із того нічого путнього не вийшло – не можна продавати душу, навіть маючи благі наміри. А за що продана пам’ять про душі десятки мільйонів християн, які в покійному нині СРСР стали жертвами морального і фізичного терору з боку влади? Якими лакомствами нещасними спокусився патріарх РПЦ й іже з ним? Невже можливістю носити на руці годинник за десятки тисяч доларів, їздити в авто за сотні тисяч і розкошувати в палацах ціною в мільйони? Чи перспективою панування над зігнаним силоміць до «Русского мира» людом?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено