Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 листопада, 2011

За чверть до кінця

Коли «ностальжисти» за­водять канонічний плач за радянською піснею, яка іноді дійсно ба­читься кращою за сучасну, вони чомусь забува­ють про те, що на кожну гарну пісню тоді, як і тепер, припадало мінімум тисяча нецікавих
Матеріал друкованого видання
№ 46 (211)
від 10 листопада, 2011

Усе почалося з SMS, яке я отримав від колеги з іншого гурту. В ньому - лише одне недруковане слово. Вважатимемо, це було щось на кшталт «приїхали». Але зрозуміло, про що йдеться, - саме того дня Верховна Рада вдвічі скоротила квоту на українську музику у вітчизня­ному ефірі (від 50% до 25%).

До речі, мій колега найчастіше співає російською, але його цей закон стосується так само, бо йдеться про національний музичний продукт будь-якою мовою. Отже, якщо вирахувати реальне співвід­ношення пісень українською і решти (із п'яти ефірних композицій наших виконавців буде одна українською), то загалом вийде одна на 20 (25%:5=5%). Справді, приїхали. Спочатку мене, м'яко кажучи, переповнювали емоції. Однак минуло кілька днів, і тепер можна спокійно подивитися на речі, аби не здаватися радикальним істериком, який дбає насамперед про гроші. Хоча чому ні, адже захист власного ринку - це передусім захист прибутків для тих, хто на ньому працює. Виходить, якщо цей зако­нопроект і дбає про гроші, то не про наші. Перша теза, якої, в принципі, й вистачає для розуміння ситуації.

А тепер така історія: їдемо на концерт, ніч, усі сплять, водій слухає радіо. І от на одній із відо­мих станцій звучить кілька українських пісень. Понад те, українською мовою. Поспіль! Відпра­цьовують квоту, думаю, можна спати, як і біль­шість людей у цей час. Але зранку - те саме. Щоб уя­вити мій культурний шок, не треба знати РМ-плей- лістів - зрозуміло й так, що ситуація унікальна. Може, ми на межі Кіровоградської та Миколаївської областей перетнули якусь прозору межу і, як у романі Стівена Кінґа, опинились у пара­лельному світі?

Якщо трошки пофантазувати, то в цьому моносвіті хотілося б затриматися. Судіть самі, в такому випадку українська музика була б успіш­нішою, адже більше ефіру = більше грошей = більше охочих = більша конкуренція = більше цікавого продукту. От коли «ностальжисти» за­водять канонічний плач за радянською піснею (кіно та футболом так само), яка іноді дійсно ба­читься кращою за сучасну, вони чомусь забува­ють про те, що на кожну гарну пісню тоді, як і тепер, припадало мінімум тисяча нецікавих. По­рахувати просто: за часів СРСР утримували ве­личезну когорту авторів, і суто математично - що більше фахівців працює, то більше шансів на успіх.

Але повернімося до нашого ідеального моносвіту, що привидівся мені дорогою, якої жоден чемпіонат Європи з футболу не врятує. Мабуть, артистам там було б комфортно. Як у Німеччині, де своє лунає на 52%. Або як у Греції, де палає криза, під час якої в ефірі звучить 69% націо­нального продукту.

Мабуть, найціннішим матеріалом у цій ідилії була б пісня нового українського артиста - радіо­станції шукали б її цілодобово, як у Франції, де на РМ кожна п'ята французька пісня мусить бути від виконавця, котрий щойно розпочав кар'єру. Там­тешні народні обранці, мабуть, усім кагалом пла­нували почати співати, якщо зафіксували таку квоту.

Ну й досить на цьому, помріяли про паралельний український світ і баста, а то ще й привидиться захист музичного ринку, реальна боротьба з по­рушенням авторських прав, популяризація влас­ного продукту й тому подібна наукова фантас­тика. Отож-бо, - всім зрозуміло, що це не про нас, такої України нині в реальності бути не може. Коли приймали стару норму, ми жартували, що тепер найбільший попит на музичному ринку буде на шансон у виконанні людей з українською пропискою, адже де ці популярні станції наберуть пісень на 50%, бо одного Гарика Кричевського їм не вистачить. Як з'ясувало­ся, шансонні станції разом із тими, хто їм співчуває, дуже спокійно перенесли старі квоти: вітчизняним продуктом вони вважали шоу типу «на замовлення», де ведучий просто зачиту­вав привітання між піснями відповідного стилю й мови. Тобто не працювали ті квоти. Аж ніяк. А вночі можна було й покру­тити трошки свого. Для власного спокою. Повертаючись до того несподіваного свята з українським проривом на чудовому радіо, за­значу, що ситуація з'ясувалася швидко - одного дзвінка друзям вистачило, аби встановити іс­тину, яка була на поверхні: того дня цю станцію моніторили на відповідність квоті. Ще старій. Сиділи люди в суворих структурах і слухали. А потенційні «потерпілі» про це якось дізналися (мабуть, із гороскопа) і спрацювали на виперед­ження, подарувавши зненацька мрію про те, як усе могло бути.

Читайте також: Мовні інтриги від провладної партії



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено