Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 листопада, 2011

Сталін forewer?

Вкотре, спостерігаючи за сьомо-листопадовими лівими маршами, відчуваю неприємний холод у грудях – ніби чимось могильним повіяло… Ще трохи, і на трибуну, завішану червоним полотном, під радянські наспіви, вийде не лідер КПУ Петро Симоненко, а «кривавий князь» Йосип Сталін. Згідно сучасним історичним дослідженням, крові безневинно убієнних на руках «батька народів» стільки, що його попередник граф Дракула позаздрити може! Щоправда, Дракула керував не зрівняно меншим за територією та кількістю населення державним утворенням, аніж Йосип Віссаріонович…

Але не про Дракулу і не про Сталіна ітиме далі мова – хочу поділитися деякими набутими в останні три дні знаннями, які стосуються сучасного сталінізму, обгорнутого у привабливу  політику російського сучасного імперіалізму. Відомий німецький політолог, викладач Києво-Могилянської академії Андреас Умланд називає сучасну ідеологію Кремля «після радянським імперіалізмом». Виступаючи на засіданні міжнародної аналітичної мережі «Чорноморська миротворча ініціатива», проф. Умланд відзначив: до політичного та наукового істеблішменту Росії нині входять відомі провісники відродження Великої Росії – яскравий представник революційного етно-популізму, один з керівників Державної Думи Володимир Жириновський, та керівник міжнародного євразійського руху, завідувач кафедрою міжнародної соціології Олександр Дугін. «Обидва включені у сучасну політичну систему Росії, але назвати обох носіями імперської ідеології у її сучасному розвитку – не ризикну. Це було би занадто просто. Жириновський та Дугін озвучують кремлівські ідеї не просто реваншистського імперіалізму, а імперіалізму, який має новий знак: це не просто ідеї євразійської спілки народів, підпорядкованих Москві – це ідея створення довкола Кремля кількох флангів потужної імперії, до складу або під вплив якої (згідно закликів та наукових розробок Жириновського та Дугіна) не лише східні слов’яни, народи Кавказу та Середньої Азії, а і Південної Азії», - пояснює Умланд.

У цьому геополітичному кросворді Україна розглядається лише як одна, нехай і не найменша, але не найважливіша (вже чи ще?) складова. Росії, безперечно, потрібні українські людські та природні ресурси, територія, тощо. До речі, сумнозвісний «русскій мір» від Патріарха Кирила чудово вкладається у цю новітню імперську концепцію. У неї ж можна віднести і появу пам’ятників Сталіну та маршруток з його зображенням, - але це вже не стільки замовлення Кремля, скільки наявність доволі значної кількості українців, які себе українцями не визначають або ж не визнають і готових відтак повернути себе у лоно імперії. Імперії, яка може становити протидію «клятому капіталістичному» Заходу і не зрозумілому «радикально-мусульманському» або ж «жовтолицьому» Сходу. Але чи замислюється бодай хтось з апологетів імперської ідеології – чи то серед ностальгуючих пенсіонерів, чи у середовищі розчарованих пролетаріїв, чи серед вдягнених у західні дорогі костюми політиків антиукраїнського спрямування – що пропоновані Кремлем сучасні ідеї відновлення «єдиного та неподільного» аж ніяк не подібні до тих, що мали місце у Російській імперії або у СРСР?! «НЕ буде більше ні Російської імперії царем, ні СРСР під керуванням однієї партії – буде машина для нищення непокірних, для загарбання людських і природних ресурсів, для розширення географічних меж та ідеологічного і духовного впливу. Сучасні технології ведення війн, можливості для агітації і пропаганди докорінно відмінні від тих, котрі існували якихось двадцять з гаком років тому: Україна уже перебуває у стані інформаційної війни, Україна уже перебуває у центрі конфлікту та боротьби за ринок поміж різними капіталами і різними олігархами, Україну уже включили у свої поки що віртуальні території кремлівські не мрійники. А стратеги», - зауважують експерти «Чорноморської миротворчої ініціативи».

7 листопада з ініціативи Інституту світової політики розмову щодо новітньої імперської ідеології, чи то ідеології «революційного імперіалізму», вели керівники Центрів інформації НАТО у Києві та Москві, відомі аналітики з Києва, Москви і Брюсселю.  Дискусії довкола співпраці у трикутнику Росія – Україна – НАТО торкались як питань безпеки, так і проблем ідеології. Мені довелося стати свідком неформальної розмови між російськими експертами за кавою: молодий політолог зі смаком випив каву і чемно привітав колег … з днем 7 листопада. «У Москві нині 70-річчя військового параду. Коли після проходження по Червоній площі війська пішли зразу на фронт… А ще у нас люди і Жовтневу революцію згадують», - побачивши моє ошелешене обличчя, пояснив москвич. А мені стало зрозуміло: Росія та Україна навряд чи будуть здатні у найближчій перспективі розділити європейські цінності, долучитись до системи європейської безпеки, інтегруватись в європейське співтовариство. Адже європейська спільнота уже засудила злочини нацизму-сталінізму, а у Росії та Україні цього досі не зроблено. ДО того ж, у Росії існує політичне замовлення на реабілітацію «вождя народів» як блискучого антикризового менеджера – а в Україні вистачає тих, хто цю ідею охоче підтримує.

З вуст керівників НАТО чути подяки Україні, що хоч і визнала себе позаблоковою державою, але продовжує співпрацювати з Альянсом у «гарячих точках», у різних миротворчих операціях. У свою чергу НАТО підтримує розвиток громадського сектору ат реформування Збройних Сил України. Альянс також поглиблює співпрацю з Росією, про що регулярно нагадує Генеральний секретар НАТО Расмуссен. Але у Брюсселі розуміють: єднати у спільні проекти з безпеки під егідою організації Росію та Україну не варто: на сьогодні, ми різні. Україна та Росія по-різному проводять реформи армії – при цьому Київ традиційно не додає війську коштів, а російські солдати мають змогу використовувати набутий армійський досвід у справжніх конфліктах (Кавказ). Україна досі визначає, з ким вона крокуватиме надалі – а Росія починає впроваджувати «революційний імперіалізм» у свідомість своїх громадян. Врешті-решт, Україна – не Росія ще й через те, що у Росії давно сформована політична нація, існує ідеологія, необхідна для її розвитку (велика Росія – особливий шлях Росії), а в Україні досі ніби співіснують кілька Україн, які донині тягнуться одна до одної, намагаються поєднатись і збудувати єдину Україну, але власні політики та кремлівські апологети сучасного імперіалізму постійно їх роз’єднують. І ніяке НАТО тут не допоможе…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено