Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 листопада, 2011

З Богом! Для Бога? І трохи собі

Вигляд сучасного українського села зараз мало чим нагадує класичний приклад уявного. Зміни, що відбуваються, нагадують дві сюжетні лінії одного сценарію. Перша – це коли скормні білі хатинки поступово перетворюються на солідні садибки з еврочерепицею і високими парканами, замість калини та мальви на подвір’ї буяють ошатні кущі голандських троянд та інших екзотичних рослин. Друга лінія – це коли ті ж самі скромні білі хатки поступово перетворюються, - але вже на груду каміння, або в кращому випадку холодні неживі скелети, з вибитими шибками, з розібраними перестінками, дірявими стріхами, порослі вишняком та дерезою

Найсвятіше для людей (принаймні раніше) – храми господні – поступово перетворюються  не тільки на місце для спілкування з Богом, але й стають стартом для непоганого бізнесу. Хтось подумає, але ж церкві теж треба із чогось жити. Повністю погоджуюся. Але у всьому має бути межа. За неписаними православними канонами – священик не має права заробляти кошти особисто для себе і своєї родини із церкви. І тут не йдеться про виготовлення та продаж свічок, іконок, чи іншої церковної утварі. Зрозуміло, що на утримання храму теж потрібні кошти.

Питання в іншому. Коли служителі церкви спекулюють на імені Божому, заробляють гроші, добавляючи приставку «від Бога» до всього, особливо матеріального – це виглядає незрозуміло. І люди насправді не розуміють, або не хочуть розуміти, що саме поняття «Божествене» є духовним, а не матеріальним, нехай навіть за виключенням мироточивих ікон, чудотворних джерел, цілющих мощей. Всьому, як на мене, є логічне пояснення. Повірте, нічого поганого в цьому не має. Бо коли ікона мироточить – це причина певних хімічних чи фізичних процесів – і це є чудо. Коли хвора людина, омиваючись в цілющих джерелах почувається здоровою – це теж чудо. Всі чудеса мають небесну природу. І це тільки добре.

А от коли родина завчасно померлої людини, купуючи домовину – стає перед дилемою – де цю домовину придбати, в звичайному магазині ритуальних товарів, чи в аналогічній крамничці при церкві, - і часто віддає перевагу останньому, бо за словами тих же священиків-продавців, - це від Бога. Цікаво, сам Бог благословляє кожну домовину, чи може через руки того ж священика освячує штучні квіти китайського походження, чи рушнички з Одеського сьомого кілометру, закуплені по дві гривні, а продані по п’ять? Зрозуміло, що в нашій країні середній бізнес виглядає саме так – купив, накрутив, перепродав. Але те, що може робити пересічний український підприємець, якого в гіршому випадку обзивають спекулянтом, не може, як на мене, особа духовна. Бо як тоді вірити людині, вуста якої говорять, що «головне душі спасіння», а руки тягнуться до грошей?

І навіщо взагалі ці риторичні питання, якщо відповідь є в найбільшій письмовій святині всього православ’я. І ця відповідь стосується і наших пресловутих священиків-бізнесменів.

Перед святом Пасхи іудейської Ісус прийшов до Єрусалиму. Зайшовши до храму, Він побачив, що там продавали волів, овець та голубів і сиділи там міняли грошей. Ісус вигнав із храму всіх, також овець і волів, і гроші у мінял розсипав, а столи їхні перекинув. Потім сказав Він продавцям голубів: «Візміть це звідси і дім Отця Мого не робіть домом торгівлі».

Іоанна 2:13-23

Нещодавно, побувавши в одному селі на Херсонщині була здивована, довідавшись, що церква перемогла всіх найсильніших конкурентів (за сільськими мірками) у сфері ритуальних послуг. Бо бачте, домовини в них дешевше на 50 грн, кошики з квітами на 15 грн. Вражає церковна крамниця і асортиментом. Священик частенько буває у родичів в Одесі і має можливість частіше заглянути на сьомий кілометр...  Причому крамниця, за потреби, може працювати і цілодобово. Достатньо  бажання клієнта. От такий от церковний сервіс – на всі 100. Яка тут може бути конкуренція. З податками теж все набагато простіше ніж у пересічних підприємців. Бо за українським законодавством церква реєструється як неприбуткова організація з усіма необхідними атрибутами – круглою печаткою, рахунком в банку и бухгалтерією. Різниця лише в тому, що церква не платить податків до державної казни.

Як не намагалася, але так і не знайшла виправдання тому, що високоосвічені люди (а саме до таких я відношу випускників духовних навчальних закладів), духовні очільники нехай маленьких, але приходів – спекулюють на тому, що домовина куплена при церкві – зручніша і «майже з крилами», рушничок — з божественою благодаттю, а штучна квіточка, мала того, що дешевша ніж в інших – так майже райська. Не хотілося б, щоб мої слова звучали богохульством, бо Бог тут ні до чого. Йому має бути байдуже – в якій домовині, з якими рушниками чи квітами прийде до нього людина, аби зі світлою і чистою душею. І це має бути найголовнішим. І на небі,  і на землі. І саме для того, щоб донести цю просту істину Бог має ставлеників своїх на землі, людей які б донесли слово його до кожної бажаючої людини. Людей від Бога і для Бога, а не тих, хто заробляє на імені його.

Чому б не спробувати будувати бізнес, але бодай с краплею  душі. Бо тільки душа то од Бога. Чому б давно забуте вишивання не перекласти на теж полотно з сьомого кілометру, той би рушничок став би вже зовсім іншим, нашим рідним, зробленим руками і з душею, нехай і на дешевому китайському станку. І бажаючих до тієї роботи, принаймні в селі, знайшлося б достатньо. І тоді можливо не було б так соромно, купуючи за два, продавати за п’ять... під пильним оком і з благословення Отця Небесного. Хоча про який сором може йтися, коли все духовне  зводиться до певних грошових еквівалентів:

хрестини – 150-200грн.;

поховання – 250-300грн.,

вінчання – 300грн.;

посвячення житла(магазину, заправки) – від 150 до 600 грн.

Хоча за офіційною позицією церкви, купуючи свічку чи ікону ми лише жертвуємо гроші на храм. Пожертвою також вважається плата священику за проведення служб і обрядів(хрестини, вінчання тощо). Тобто офіційно церква не може встановлювати обов’язкові тарифи на ці послуги, а має вдовольнятися тим, що люди самі дадуть. І якщо людині нічим платити – священик повинен провести обряд безкоштовно.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено