Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 жовтня, 2011

Як кувалася чергова псевдореформа

Так звана виборча реформа, яка обмежилася підготовкою лише нової редакції Закону «Про вибори народних депутатів», має цікаву передісторію та неприхований політичний мотив.
Матеріал друкованого видання
№ 43 (208)
від 20 жовтня, 2011

Робоча група, створена президентом, спершу була укомплектована провладними депутатами, поодинокими експертами-науковцями та кількома членами ЦВК. Згодом до неї долучилися представники міжнародних організацій, які активно критикували закритість процесу підготовки невідомо чого. Пізніше на знак протесту дві американські організації – Національний демократичний інститут та Міжнародний республіканський інститут – вийшли з її складу. Після такого демаршу влада мала демонструвати відкритість – і двері групи було відчинено навіть перед українськими громадськими організаціями. А напередодні її керівникам довелося приєднати до неї кількох опозиційних депутатів, яких, утім, не делегували їхні фракції чи партії. Відповідно організатори процесу отримали аргумент, який мав би припинити критику громадськості, передусім міжнародної, адже, на перший погляд, влада та опозиція працюють разом. Але така імітація не додала процесу легітимності.

Відкритим залишалося те, над чим же працюють спеціалісти. Перші обговорення стосувалися загальних питань, які абсолютно логічно могли б лягти в основу будь-якого закону, що регулює виборчий процес під час президентських, парламентських чи то місцевих виборів. Наприклад, чи потрібно громадськості дати право на спостереження та за якими правилами. Тож раз на місяць спільнота засідала і «дебатувала» протягом 1,5 години про всяку всячину. Процес роботи експертів, політиків, державних службовців був доволі цікавим, зважаючи на те, що члени групи виголошували окремі рекомендації, за які ніхто не голосував, а міністр юстиції Олександр Лавринович ніс їх на розгляд президентові. Важко собі уявити, як глава держави визначався з питанням, наприклад, принципу формування комісій різного рівня чи організації голосування в закордонних виборчих округах.

Завдання, які негласно стояли перед організаторами, були різні, подекуди взаємовиключні: зробити процес «демократичним», забезпечити реформі умовну легітимність, ухвалити новий Закон «Про вибори народних депутатів» за рік до початку кампанії відповідно до міжнародних стандартів і при цьому виграти вибори. Останнє – в традиціях української законотворчої діяльності, коли правила мають слугувати не справедливості процесу та рівноправності сторін, а створенню очевидних переваг для кандидатів від влади.

Членам групи ще на початку роботи повідомили, що є низка питань-табу, на дискусії навколо яких немає благословення гаранта. Зокрема, це питання виборчої системи. Тобто робоча група щодо вдосконалення виборчого законодавства не розглянула головного – системи, яка має лежати в основі голосування і визначення його результатів.

Як наслідок – навіть Венеціанська комісія, яка зазвичай не критикує питання виборчої системи, зауважила, що повернення до змішаної, яка містить (відомі з української практики) недоліки, є недоцільним, і повторно рекомендувала пропорційну з відкритими регіональними списками. У коментарях до проміжних її висновків, які було роздано на розгляд робочої групи, в таблиці «Не можна врахувати» зазначено: питання виборчої системи відповідно до міжнародних стандартів має розв’язуватися всередині країни.

Загалом тоді в Адміністрації президента повинні відкрито вказати, на якому поверсі та в якому кабінеті було прийнято це «внутрішнє» рішення.

Очевидно, що до якихось рішень в АП дійшли ще навесні. Адже тоді документ неочікувано було винесено на постатейне обговорення під час дводенного засідання. Так неочікувано, що лише один-два члени групи були готові до тієї дискусії. Адже лише напередодні експерти отримали запрошення на робочу зустріч, порядок денний якої містив розгляд питань протягом традиційних кількох годин. Текст законопроекту «на основі концептуальних дискусій» був підготований Міністерством юстиції, а постатейне обговорення без багатосторінкового документа на руках здавалося знущанням і слугувало демонстрацією формального одобрямсу.

10 жовтня документ – ще до оприлюднення офіційних висновків Венеціанської комісії – було внесено до Верховної Ради. Цікаво, що реєстрували його парламентарії, які навіть не належали до робочої групи. Тож повним фарсом є ситуація, коли законопроект розробляється поза ВР спеціально створеним органом, який, утім, не приймає політичних рішень. А згодом його вносять депутати, які не працювали над процедурними питаннями та нормами. Залишилося небагато: забезпечити дисципліноване голосування слухняної більшості, й парламентські вибори цілком можуть стати таким самим «вибором без вибору», як і місцеві-2010.

Закон про відсутність вибору: влада формує умови для штучного створення більшості



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено