Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
20 жовтня, 2011

Коли права людини перетворюються на товар

До винесення вироку Тимошенко Європа поводилася з Україною розумно, але після нього ситуація змінилася.
Матеріал друкованого видання
№ 43 (208)
від 20 жовтня, 2011

Багато політиків і членів Європейського парламенту вже висловилися скептично щодо ратифікації будь-якого документа між Україною та ЄС за нинішніх обставин. На початку цього місяця Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) не включила українського питання до порядку денного, хоча необхідність зробити це була більш ніж очевидною. Те, як на очах у Європи судову систему використовували для зведення рахунків із політичними опонентами, завдало сильного удару по її цінностях. Насправді таке вже траплялося в деяких країнах – членах Ради Європи. Однак цього разу було продемонстровано безпрецедентну відсутність реакції ПАРЄ взагалі.

Європейський комісар з питань розширення і політики добросусідства ЄС Штефан Фюле теж несподівано м’яко поставився до України. Він відверто вказує на колишніх учасників президентських перегонів у Білорусі, які тепер є політичними в’язнями, але не робить цього щодо України. Нам кажуть, що проблема полягає у слабкій судовій системі чи суддях, які не мають належного досвіду, але не в наявності політичних в’язнів як таких.

Юлія Тимошенко, Юрій Луценко, Валерій Іващенко залишаються за ґратами саме в той час, коли Україна очікує ухвалу Європи стосовно Угоди про асоціацію з ЄС. Чи варто підписувати документ щодо торгових питань та законів із державою, де є політичні в’язні? Тут рішення більш ніж сумнівне, оскільки може нашкодити політичному престижу Європи.

Чи потрібна Україні Угода про асоціацію? Так, украй потрібна! Україна – це вісь балансу між Європою та Росією. Той полюс впливу, до якого Україна долучиться, стане господарем геополітичної ініціативи. Але і це не все. Правду кажучи, я не великий прихильник геополітичної риторики. Насправді важливо інше – доля українців: яке майбутнє чекає на них, демократія чи автократія? Відчуватиме український громадянин повагу до себе чи ні?

У повітрі витають теорії змов. Хтось каже, що президент Янукович щиро намагається наблизитися до Європи, але його апарат, повний агентів російської ФСБ, підклав Україні свиню у вигляді ув’язнених політиків. Інші зображують українського гаранта як простака, який не може встояти перед спокусою особистої помсти Тимошенко.

Такі історії нашіптують на вухо європейським політикам; я їх теж чув. Ці казки для того, аби переконати кожного, що Україну не варто критикувати, а треба просто заплющити очі на те, що там відбувається, щонайменше до підписання Угоди про асоціацію, і не забувати: вирішується, хто переможе – Схід чи Захід.

«Логіка» таких історій приблизно така: Тимошенко та інші політики є жертвами російської ФСБ, яка спровокувала їхній арешт, щоб перешкодити руху України в Європу. Відтак ті європейці, які вимагають санкцій щодо України, – нібито наївні корисні ідіоти, які грають на руку ФСБ.

Однак досвід змушує обережно ставитися до цих висновків. Ми вже бачили таке раніше – дежавю! Щоразу, коли російські правителі грішили проти прав людини, ми чули стару відмовку: будьте обережні, на їхнє місце може прийти хтось гірший! Насправді незвично те, що таких розмов немає тепер, перед третім приходом Путіна, – тому що нічого страшнішого й уявити не можна.

Близько 10 років тому, коли розсипалися надії на зрощення демократії в Азербайджані, нові політичні в’язні заполонили тюрми і правлячий клан стиснув владу в залізний кулак, були схожі розмови: давайте вибачимо їм, давайте заплющимо на це очі. На кону не стояла Угода про асоціацію, але за маршрутом Баку – Тбілісі – Джейхан проклали газову трубу.

Вона була важливою для Європи тоді і є важливою донині. Однак питання полягає в тому, чи можливо взагалі відкупитися від дотримання прав людини газом і нафтою, як сподівався і сподівається Азербайджан? Азербайджан – багата країна, і його правителі щиро вірять, що продаж мінеральних ресурсів і активне лобіювання можуть заспокоїти західних політиків, забезпечити позитивні звіти і гарантувати широку підтримку. 

З Білоруссю торгуються по-іншому. Країна, яка глибоко зав’язла в економічних проблемах, дістає пропозиції про допомогу і надання кредитів, якщо її політичні в’язні будуть звільнені. Такий підхід ображає тамтешніх активістів-правозахисників. Вони запитують: якими є моральні цінності Заходу? Скільки грошей припадає на викуп за кожного в’язня? Як скоро влада вибере нову групу незгодних, щоб збагатитися за рахунок їхнього звільнення?

Основне питання для Європи полягає в тому, чи зраджуватимуться – і якщо так, то якою мірою – європейські цінності в ім’я їх пропагування. Але це ж, власне, й відбувається, коли лідера опозиції не лише тримають за ґратами, а й засуджують до семи років ув’язнення, – а з країною тим часом планують підписати Угоду про асоціацію.

Читайте також: Чи вартий авторитаризм втрати європейської перспективи?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено