Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
14 жовтня, 2011

Святкувати свої свята

Знову й укотре те саме. На чергову річницю створення УПА влада не зважає. Навіть за 20 років життя у незалежній країни українці ще й досі закликають вшановувати пам'ять вояків іноземних та колоніальних армій. День створення Червоної армії, яка у 1918–1920 роках роздушила в крові молоду Українську державу, відзначається ще й досі. 14 жовтня для влади – це не державне свято, ані як Козацька покрова, ані як день створення УПА. То може варто просто не відзначати свят, які нам наполегливо рекомендують, а просто робити те, що ми самі вважаємо за потрібне?

Взагалі тема «чоловічого свята» всі 20 років незалежності України постійно зводиться до віднайдення способу, як не помічати 14 жовтня і водночас не переставати святкувати 23 лютого. Першою спробою було запровадження Дня української армії, але, як на лихо, його не святкують навіть самі українські військові.

Це нагадує шизофренію. Україна офіційно була оголошена правонаступницею Української Народної Республіки. Україна – незалежна держава. Нарешті офіційна українська історія стверджує, що українці – прямі нащадки запорізьких козаків. Проте 14 жовтня – день Козацької покрови, свята найшанованішого українськими козаками, робити «Днем захисника вітчизни» влада вперто не хоче. Вона нам пояснює, що там, в окремих регіонах України є люди, які, мовляв, будуть проти і яких ця дата глибоко кривдитиме. Тим фактом, що свій світогляд ці окремі люди, із Самі Знаєте Яких Регіонів черпають з телебачення, наближеного до правлячої команди, або з іноземних телеканалів, влада не переймається.

Хоча відповідь насправді очевидна. Їх не влаштовує 14 жовтня не тому, що це – традиційне козацьке свято. Їм ріже слух те що козаками себе називали вояки армії УНР, найбільші формації яких косили стилізовані саме під козаків назви: запорожці, гайдамаки, січові стрільці, чорношличники тощо.

Ще більше їм ріже вуха те, що саме 14 жовтня на Волині була створена перша сотня Української повстанської армії – війська, яке понад 10 років воювало проти всієї жахливої червоно-сталінської машини за незалежну Україну. Тобто за державу, в якій всі ми нині живемо, але явно без плутократичної еліти.

Та постає доречне запитання. Гаразд. Вони не хочуть визнавати свят, по-справжньому священних для мільйонів українців. Але самих українців хто змушує вітати своїх батьків та синів у день створення армії-загарбниці? Зрештою, не рекомендує ж нам влада, як швидко та якісно поліпшити свій добробут?! Це делікатне запитання вона лишає на наш власний розсуд. То, може, і зі святами ми теж якось самі?

Зробити це легко. Один знайомий взяв за правило – щороку відзначати з дітьми лише три національних свята – День Незалежності, День пам’яті Голодомору та Козацьку покрову. На День пам’яті Голодомору увечері з дітьми проводиться дуже короткий обряд – на півгодини на кухні гаситься світло, запалюється свічка і кожному роздається по шматочку чорного житнього хліба, який треба з’їсти та запити водою. І одних пояснень, все – до і після. На День Незалежності та на Покрову дітям даруються подарунки, з ними ідуть у кіно та дивитися салют. Тобто ці свята з дітьми відзначають.

І от дивовижна річ. За кілька років від початку такого експерименту діти вже чудово пам’ятають ці свята і чекають їхнього приходу. Коли ж заходиться мова про 23 лютого, діти щиро запитують дорослих, що це за свята, що саме святкується і головне – чому саме в цей день? Ба більше, про звичку у себе вдома святкувати День пам’яті Голодомору, Покрову та День Незалежності діти розповідають своїм однокласникам, а ті ставлять запитання вже своїм батькам. І диво – кілька родин в їхніх класах теж стали відзначати свята дорогі для національної пам’яті українців.

Нині вже загальновідомо, 23 лютого Червона армія жодних подвигів не робила – вона прожогом тікала від частин німецького війська, що наступали. 23 лютого стало святом лише й виключно тому, що червоні керманичі так схотіли. А далі – справа техніки. Щороку влаштовуєш урочистості, концерти, святкові заходи, забиваєш весь прайм-тайм відповідними фільмами – і за 10 років у вас чудове всенародне свято. Саме так і сталося з «Днем захисника Вітчизни».

Це зачароване коло під назвою «звичка і традиція» давно час розчаровувати. І якщо процес повернення українцям їхніх національних свят вперто не хочуть починати українські керманичі, його слід розпочати і підтримувати національно свідомим громадянам. Почати зі святкування своїх національних свят із власними дітьми. Розповісти про цю ідею знайомим та сусідам. А на результати погляньмо за десять років.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено