Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
13 жовтня, 2011

Серйозний білий чоловік

Перемога Тумаса Транстремера здивувала багатьох. Надто він не схожий на типового літературного нобелянта останніх років
Матеріал друкованого видання
№ 42 (207)
від 13 жовтня, 2011

Коли у 2007 році найпрестижнішу літературну нагороду світу здобула британська письменниця Доріс Лессінґ, у біографії якої окрім проживання й навчання в Ірані та Південній Родезії (Зімбабве) можна було відшукати періоди відвертого захоплення феміністичними та навіть комуністичними ідеями, з’явився популярний жарт про надійний спосіб здобуття Нобелівки: щоб стати лауреатом, варто бути кольоровою жінкою з дисидентським минулим і лівими пріоритетами на письмі та в особистому житті. Тоді ж знову заговорили про шанси Ліни Костенко отримати першого Нобеля для України, котра хоч і не є країною кольорових мешканців, проте у свідомості європейця, навіть якщо він входить до Нобелівського комітету, точно є доволі екзотичною і, враховуючи складний радянський досвід, постколоніальною. Втім, наприклад, 2006 рік приніс перемогу Орхану Памуку, вихідцю з Туреччини, у якій порушень прав людини (якщо вірити кількості позовів до відповідного суду) більше, проте сама вона парадоксальним чином ближча до Європи, ніж ми. Можливо, відіграла роль більша інтегрованість Памука в німецький літературний процес (у 2009-му нагороду здобуде також німецькомовна румунка Герта Мюллер), можливо, досі актуальні історії його судового переслідування на батьківщині, але тенденція залишалася незмінною: письменник-нобелянт мав би бути значно ліберальнішим за спільноту, з якої походить, а його суспільна позиція мусить вирізнятися активністю.

Схоже було, що Нобелівську нагороду останніх років 20 присуджують не так за естетичний рівень творів (не в першу чергу), як за те, що Сартр називав ангажованістю письменника – трансформативним потенціалом, навіть викличністю його текстів на тлі решти літературних подій доби. Жозе Сарамаґу (премія 1998 року), Ельфріде Єлінек (2004), Гарольд Пінтер (2005), Маріо Варґас Льйоса (2010) ще до вручення їм премій спричинилися до більших чи менших громадських скандалів із релігійних або етичних, але аж ніяк не літературних причин. Ґао Сінцзянь (2000), Джон Кутзее (2003), уже згадані Орхан Памук, Доріс Лессінґ та Герта Мюллер мали стійку репутацію дисидентів у своїх країнах. Нарешті, навіть «менш конфліктні» Кендзабуро Ое (1994), Шеймас Гіні (1995), Відьядхар Найпол (2001), Жан-Марі Ле Клезіо (2008) просто походили з ближчих чи дальших периферій, голоси котрих тепер мали бути почуті й відтак стали чутними і в Стокгольмі. Що вже казати про чорношкіру Тоні Моррісон (1993), яка пасувала вибору Комітету фактично за всіма вказаними критеріями. Ризиковано, але стверджуватиму, що в більшості випадків на художню складову творчості авторів-нобелянтів звертають увагу вже після присудження премії. Тоді лише міркуємо: а він/вона й справді варті нагороди! Далі котресь із видавництв швидкісного перекладу викидає на-гора томик чи другий чергового лауреата, і ми в Україні починаємо його знати й цінувати. Тобто схема руху до Нобеля така: багаторічна громадська діяльність (і/або скандал) – премія – популярність.

І ось зненацька – Тумас Транстремер! Майже все життя провів у невеликому містечку, працював психологом у колонії для малолітніх, пише майстерні верлібри, компонує музику для фортепіано й зумів виборсатися після інсульту і повернутися до своїх поезії та музики. Вельми відомий у Швеції, та й то тільки завдяки добрій поезії. Жодних скандалів, жодних декларацій, ніякої політики у віршах. Найбільший поетичний флірт – захоплення японськими хоку. Ні, не схожий Тумас Транстремер на більшість своїх суспільно активних попередників. Поважний чоловік з аристократичними звичками та чисто скандинавською спокійністю. І в його поезії знайдемо стільки само спокою та просвітлення (українською перекладала Юлія-Ванда Мусаковська). Це наголошено метафорична поезія, у якій стикаються й змінюють один одного, як сформулював Нобелівський комітет, «стислі та пронизливі образи». Метафора тим часом – засіб абсолютно естетський: ускладнене нашарування сенсів спонукає до глибшого розуміння світу, та навряд чи кличе до його зміни. Тоді що ми маємо? Таке рішення Комітету – лише пауза перед черговою серією нагороджених активістів художнього слова чи зміна тенденції? Тумасу Транстремеру поступилися цього року сирійський поет Адоніс (він, до речі, надзвичайно активно пропагував доробок свого шведського друга в арабському світі) та знаний багатьма майстер міксувати американські та японські реалії Харукі Муракамі. У попередньо сповідуваній Нобелівським комітетом перспективі обоє пасували до лауреатства значно більше. Питання доведеться залишити відкритим: можливо, нагорода відтепер справді діставатиметься естетам із європейським корінням?

Читайте також: «110-й Нобель»



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено