Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 жовтня, 2011

Білорусь не має вже права мовчати

Білоруський диктатор Аляксандр Лукашенка дедалі більше заглиблюється в зону політичного абсурду. Останнє ноу-хау Лукашенки – явний зразок розвиненого тоталітаризму в чистому вигляді. Виявляється, білоруси не лише не мають права протестувати, тепер і «мовчання та стояння», якщо вони несанкціоновані владою, прирівняні до акції протесту

Саме таке «історичне рішення» палата представників Національних зборів Білорусі ухвалила відразу у двох читаннях, як поправки до закону «Про масові заходи». Однак це ще не край. Явно врахувавши досвід успішних арабських революцій, білоруський бацька відразу ж вирішив піти далі. Тому віднині в Білорусі, відповідно до нового закону, до пікетування прирівняні флешмоби та обмежено місця для проведення масових акцій.

Також, згідно із поправками до цього документа, заборонено проведення масових акцій, організованих через інтернет і соціальні мережі із зазначенням місця, часу і мети зборів. Поправки також передбачають створення чорного списку організаторів масових заходів.

А для недопущення порушень громадського порядку під час проведення масових заходів організаторами не можуть бути особи, котрі вже допускали порушення у проведенні таких заходів протягом року і отримали адміністративне стягнення.

Якщо бацька вже заборонив стояти і мовчати, то значить, що можна ходити і говорити? В такому разі натовп може робити два кроки ліворуч, три – праворуч і безперервно демонстративно про щось говорити. І доволі голосно, щоб міліція не мала приводу придратися до них та назвати це дійство «мовчанням-стоянням». Тобто такий собі модернізований флешмоб...

Однак, якщо білорусам не дозволено стояти і мовчати, то зовсім не факт, що їм можна ходити і говорити. Адже ходити і говорити публічно про свої проблеми їм було заборонено раніше, йдеться про демонстрації та мітинги.

У мене давно вже була підозра, що Лукашенка має намір перетворити Білорусь на європейську Північну Корею. На жаль, нині вона отримує своє реальне підтвердження. Схоже, що бацька інтуїтивно відчуває: або він переводить Білорусь повністю за всіма параметрами на рейки КНДР, або ж його владі приходить кінець. З усіма для нього особисто наслідками, що з цього випливають.

Та відповідати за майже два десятиліття беззаконня і ґвалтування білоруської нації Аляксандр Ригорович явно не хоче. Тому єдиним прийнятним для нього варіантом є лише північнокорейський. Залишилося одне – терміново віднайти замінник ученню чучхе.

Після 24 вересня (висунення Мєдвєдєвим кандидатури Путіна на посаду президента Росії) у багатьох виникли сильні побоювання, що Владімір Путін вже цілком готовий піти слідами ненависного йому, але політично близького Лукашенки. Але ж у Росії своя специфіка. Адже це – величезна держава з неймовірною корупцією, тероризмом і владою, котра повсюдно зрощена з криміналом.

На відміну від Білорусі, де тепер панує класична диктатура, з Росії, найімовірніше, Північної Кореї вже не вийде. Зате в перспективі, враховуючи гіпотезу відомого дисидента Владіміра Буковского про майбутній розпад Росії на сім частин, цілком може утворитися відповідник Сомалі (причому з величезною кількістю зброї масового ураження, котра поступово псується і не утилізується), хоча цей варіант не набагато кращий за північнокорейський.

Може, тому Лукашенка так сильно нервує, що на днях йому наснився Ніколає Чаушеску, і «бацька» пішов у повний політичний рознос. Адже він мислить себе явно пожиттєвим правителем Білорусі, і одна лише думка, що колись він може вже не бути президентом, явно має видаватися Лукашенці найбільшою у світі крамолою.

Цілком очевидно, що білоруський парламент, який має таке саме ставлення до волевиявлення народу, як і нинішня українська Верховна Рада, зберіг у запасі ще деякі резерви законотворення. Так, можна також заборонити білорусам дивитися в очі представникам влади. Непокора чому відразу ж кваліфікуватиметься як непослух владі і злісна антидержавна діяльність.

Крім того, чому б не заборонити білорусам бігати, ходити швидкими кроками, глибоко дихати, моргати, позіхати, розмахувати руками при ходьбі, дивитися на всі боки, чекати змін чи взагалі несанкціоновано думати про президента і країну? І все це швиденько зафіксувати у новому варіанті Конституції Білорусі...

Схоже, що Аляксандр Лукашенка просто починає божеволіти від вседозволеності, безмежності і неконтрольованості узурпованої ним влади. Йому здається, що над ним зверху вже нікого немає, і тому просто нікому буде запитати про скоєне. То ж, чи не є це початком агонії режиму і самого Лукашенки?

Конаючи, лукашенківський режим почав забороняти тотально все. Зокрема, на білоруському радіо під опалу потрапила пісня Віктора Цоя «Перемен», бо в останній місяць дуже багато слухачів замовляли саме її.

Також не дозволено стояти групами по троє. І диктаторський режим Лукашенки, відстежуючи рівень невдоволення у білоруському суспільстві, впевнений, що цих брутальних дій з боку влади наразі достатньо, щоб тимчасово збити іскру народного невдоволення.

Однак, попри те, що білоруси за своїм національним характером є навіть терпеливіші та поміркованіші, ніж українці, навряд чи приспішникам диктатора із силових органів довго вдасться стримувати гнів народного невдоволення. І тому влада так сильно має опаску, що енергія спротиву громадян Білорусі виплеснеться на вулиці не лише в мовчазних акціях непокори.

Водночас лукашенківці явно не хочуть згадувати про те, що посилення владного пресингу на народ неминуче призведе до реакції у відповідь. Адже економічні проблеми Білорусі мають тенденцію до зростання.

Не варто думати, що увесь цей «передовий досвід» тоталітаризму український керманич з часом не розпочне застосовувати і в нашій країні. Адже такий-сякий синтез із фрагментів російської та білоруської моделі диктатури команда «донецьких» за півтора року вже успішно спромоглася втілити на українських теренах.

Але українців має непокоїти не лише це. Цілком очевидним є той факт, що лукашенківська політична і економічна модель себе вже повністю вичерпала. Однак боротьба білорусів з бацькою цілком спроможна призвести до абсолютно інших результатів, ніж ті, на які так чекає білоруське суспільство. Парадоксальним у цій ситуації є те, що втрата Лукашенкою влади може обернутися втратою білорусами незалежності і спровокувати її «добровільне» входження до складу Російської Федерації.

Путінська Росія лише вичікує, коли білоруське політичне протистояння опиниться біля такої критичної межі, щоби їй було ще легше забрати в ослабленого Лукашенки все те, що погано лежить, разом із незалежністю. Хоча це зовсім не означає, що протести проти режиму непотрібні.

Позаяк хіба це не Лукашенка задля продовження терміну свого перебування при владі нині під тиском Росії віддає їй державні економічні активи? Так що диктатора нашим сусідам потрібно усунути негайно. І це для білорусів також дуже важливо для відстоювання їхніх геополітичних економічних інтересів. Хоча лідери опозиції мусять при цьому мати чітку програму дій після закінчення правління Лукашенки. Усвідомлюючи, що Росія не залишить Білорусь у спокої.

Проте напрошується дуже сумна паралель з Україною. Зокрема, це стосується питання здачі Москві державних українських активів. Адже нині Білорусь стала своєрідним полігоном для путіністів, на якому вони випробовують варіанти, котрі застосовуватимуть і щодо України.

Водночас постає закономірне запитання – чи є в Україні громадські групи, спроможні грамотно організувати за допомогою соціальних мереж народні протести? І не лише організувати, а й домогтися їхньої масовості, широкої регіональної географії та чіткої координації спільних зусиль.

На 8 жовтня в Мінську, а також у багатьох регіонах Білорусі заплановано проведення Народних зборів – акцій протесту проти погіршення соціально-економічної ситуації в країні. Передбачається, що однією з вимог учасників стане негайне звільнення політв'язнів. Цей день цілком може стати початком нового етапу боротьби білоруського народу з узурпатором Аляксандром Лукашенкою, який, захопивши владу в країні ще 1994 року, не має жодних намірів добровільно від неї відмовлятися.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено