Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 жовтня, 2011

Сюрпризи рецепції

Для інтелігентних людей у Росії будь-які успіхи України є доказом того, що в умовах пострадянської держави можлива організація життя на нормальних засадах
Матеріал друкованого видання
№ 41 (206)
від 6 жовтня, 2011

Оце так! Коли моя приятелька взялася готувати на останньому Форумі видавців круглий стіл під пишною назвою «Російська рецепція української літератури», я спершу посміявся. «Рецепція», себто сприймання, якщо по-академічному. Невже в Росії взагалі хоч якось сприймають наші belles lettres?

Якщо чесно, останнім часом з’являється велика спокуса поводитися згідно з фантастичним оповіданням колишнього харків’янина, а нині російського письменника Едуарда Лімонова: дія в нього відбувається за глибокого совка, й одного ранку на місці СРСР виявляється порожнеча, тобто відразу за лінією кордону – густий туман, а всередині нічого. Нуль. Немає такої країни. Ось так і я: раз по раз хочеться зробити вигляд, що нічого на схід від нас немає. А чого звідти чекати? Газових ультиматумів? Поп-репертуару? Невихованих сусідів на іноземному курорті? Але ж ігнорування – це не по-дорослому. Тим більше, що Росія складається не із самих олігархів та наслідувачів блатної етики й естетики. Там залишилися інтелігентні люди, там є наука й культура, театр і кіно, нарешті, там сміливі колеги. А те, що в них знову сірий полковник, нічого саме собою не означає: ми, до речі, теж не Рузвельта обрали.

Але те, що й ми їм цікаві як такі, для мене було несподіванкою. Бо ж досі більше доводиться чути про себе як про об’єкти викриття «помаранчевих фашистів». Аж ось виявляється, що практично всі помітні новинки українських прозаїків і поетів досить оперативно з’являються в них спершу в «товстих» журналах (забутий у нас спосіб літературної комунікації), а потім і окремими виданнями, й вони жваво обговорюються. Тож комусь це цікаво, комусь це потрібно?

Не можна сказати, що цей тренд у РФ усі оцінюють позитивно. Є звична реакція захисників імперських цінностей, на чиєму боці, слід визнати, симпатії більшості населення Росії. Ось типовий відгук поета й публіциста, якому я не хочу робити рекламу: «Уж не знаю, в соответствии с чьим замыслом-умыслом в последние несколько лет толстые литературные журналы России активно участвуют в процедуре «большой подмены» (термин предлагаю для использования), а именно: в массе стали появляться переведенные (чаще всего посредственно) на русский «первые ряды» современной украинской литературы. […] Подмена, на мой взгляд, заключается том, что при такой намеренной политике украинская «передовая литература» (к тому же по преимуществу описывающая духовный распад личности и социума) вытесняет из информационного поля русскую. […] Иначе, как идеологической стрельбой на поражение «Русского мира», я эту протекционистскую деятельность назвать не могу…» І таке інше, перепрошую за довгу цитату.

Читайте також: Зараза православного цинізму

Тобто йдеться не просто про ревниву реакцію на конкурентів, а про опір «ідеологічній стрільбі на ураження» – це не я сказав! Отже, присутність у культурному обігу сусідньої країни текстів Забужко, Андруховича, Жадана, Матіос, Прохаська сприймається не більше й не менше, як підривання засад «Русского міра». Я кваліфікував би це не як параною, а радше як обмовку.

У тім-то й річ, що росіяни, з якими в останній період довелося спілкуватися (щоправда, відразу слід визнати: то були люди, по-перше, якось дотичні до літератури, по-друге, освічені й виховані, а цим критеріям відповідають аж ніяк не всі), нерішуче давали зрозуміти, що вони на нас розраховують. Мовляв, у нас є те, чого в сучасній Росії нестерпно бракує. А саме: свободи – не стільки політичної, скільки внутрішньої, ментальної. Так, Україна подекуди страждає на провінціалізм (це я вже від себе додаю), але тут є конкуренція ідей, естетик, напрямів, а література – найбільш природний транслятор цих рухів. Інколи навіть складається враження (не думаю, ніби мені це примарилося), що російські друзі ставляться до нас із певною прихованою заздрістю. Звісно, зараз менше, ніж п’ять років тому, одначе, одначе…

Інакше кажучи, попри масовану медійну обробку, для інтелігентних людей у Росії існування України як окремої держави, країни, території, мови й культури – доконаний факт, який уже не потребує додаткових підтверджень. Будь-які її успіхи стають актуальним для них самих прецедентом, доказом того, що в умовах пострадянської держави можлива організація життя на нормальних засадах і системи цінностей, альтернативної згаданому «міру». Повторюю, це не я вигадав. Не хочу сказати, що відповідальність перед сусідами для мене важливіша, ніж перед співвітчизниками, але все одно… є про що замислитися.

Читайте також: Вторинний ринок



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено