Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
5 вересня, 2011

Помаранчева Італія в трьох епізодах

Саме зараз із рідкісною гостротою відчувається, що будь-яка монопольна влада приречена
Матеріал друкованого видання
№ 35 (200)
від 25 серпня, 2011

Епізод перший – помаранчевий. Прокинутись одного чудового ранку – і побачити помаранчеву Італію. В Мілані – переможеній політичній цитаделі двадцятирічної влади Берлусконі – майорять помаранчеві прапори і злітають у небо помаранчеві кульки. Жінки вдягають помаранчеві шалики і кладуть на губи помаранчеву помаду. На недавніх адміністративних виборах у великих містах впевнено перемогли опоненти Берлусконі – лівоцентристи супроти правоцентристів. «Помаранчева революція в Італії», пишуть журналісти. «Сонячний прапор» витіснив сіру квадратну диктатуру, подібну до радянської, радіють італійці. Берлусконі як Кучма і ліві як українські демократи. Помаранчевий колір – це колір свободи, спрага перемін, «хроматична модальність sexy».

Під жовтогарячими фотографіями велелюдних маніфестацій – маленькі фотки українського Майдану-2004. Генеалогія «найелегантнішої революції в історії», за визначенням британців.

Далекий відсвіт України, у якій тим часом сіра квадратна майжедиктатура привалила собою помаранчевий відсвіт Майдану. В якій на зміну «сонячному прапору» знову прийшов прапор червоної Чуми. Яка ось-ось знову вищириться на Європу ґратами і ліктями спецназу.

Але в цьому моменті краху надій та ідеалів є й своя філософія. Саме зараз із рідкісною гостротою відчувається, що будь-яка монопольна влада приречена. Новітній «Цезар» і найвірніший у Європі друг Путіна, Берлусконі сходить з історичної арени поверженим диктатором. Британський The Economist вийшов з обкладинкою з убивчим титулом: «Людина, що обдурила цілу країну» («The man who screwed an entire country» – хто знає англійську, може пересвідчитися, що назва ще гірша).

Демократія – система в постійному розвитку ще й тому, що незмінно змушує вчитися на помилках. Немає однозначних поразок, як і тріумфів. Ті самі британці вже багато років тому попереджали, що «Бурлесконі», як вони його називали, не здатний керувати країною. Але ж... так само не спроможні нею керувати і його опоненти, вважали політологи! Точнісінько як українські помаранчеві політики, італійські помаранчеві хворі на протагонізм і антагонізм, який не дає їм змоги об’єднатися навіть у критичні для країни моменти.

Епізод другий – зелений. І справді, за помаранчевим кольором не забарився зелений. Не встигла Італія радісно відсвяткувати свою помаранчеву перемогу, як їй довелося пережити зелену поразку. Почалася Понтіда – народне зборище «Північної Ліги», правої італійської партії в уряді Берлусконі. Це сепаратистська політсила, яка вважає, що Італія має бути федералізована, багата Північ не зобов’язана субсидувати бідний Південь, а паразитарні міністерства, вкорінені в Римі, мають бути перенесені до справжньої економічної столиці Італії – Мілана. Вчора помаранчевий Мілан – сьогодні зелені сорочки й краватки на берегах річки По.

Скільки у всьому цьому політичної міфології? Скільки правди і вигадки? Бутафорії та автентики? Скільки слушного і кон’юнктурного? Наприклад, очевидно, що надмірна централізація шкодить регіонам, які прагнули б вільно розпоряджатися коштами тощо. Але чи є це протиотрутою від корупції? Чи не повинен Південь зрозуміти, що є і його відповідальність у горах сміття в Неаполі та сицилійській мафії? Чи не повинен Мілан усвідомити, що чимала частина тієї мафії осідає саме в його коридорах влади? Невже не зрозуміло, що без солідарного подолання проблем і через наступні 150 років своєї Незалежності країна повернеться до тих самих проклятих питань?

І потім: легко сказати – ліві. А сьогодні в Європі з її «соціальною державою» в кризі й потоками мігрантів маємо повернення до влади правих сил. Вчора Європа впадала в шок від одного-єдиного Хайдера, а сьогодні таких хайдерів – і значно радикальніших – ніхто вже не рахує. Норвезька трагедія – грізне попередження.

Змісти сучасного світу ускладнюються дедалі більше. Треба встигати їх читати. Не забуваючи пересторог минулого.

Епізод третій – республіканський триколор. У рік 150-ліття Італії національне ТБ намагається постійно навертати глядача до рефлексій над своїм минулим. «Брати і сестри Італії» – так називається – з ледь прихованою іронією – присвячена цьому телепередача. Актриса Вероніка Піветті – як чорна сирена. Постмодерна спроба відірватися від шляхетних батьків Рісорджименто. Живемо ми чи не живемо в постмодерну добу? Потрібні новатори, досить з нас цих анахронізмів, каже актриса: Ґарібальді, Мацціні, Кавур. Пошукавши в пам’яті – тр-др... Бе-ба-бо. М-м-м... Н-н-н...

І, зітхнувши: Мацціні, Кавур, Ґарібальді...



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено