Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 серпня, 2011

Алігатори чи історія?

У штаті Флорида в годині їзди від Орландо (у протилежному напрямку від Дайтони, що північніше) простяглося озеро Монро

Більшість відвідувачів цього місця, зокрема гавані, приваблює те, що гавань облюбували справжнісінькі американські алігатори. Вони полюбляють висовувати свої пащеки з води або ж навіть грітися на сонці. Алігаторів (не плутати з крокодилами!) на озері Монро – хмара! Причому, що цікаво, вони справляють враження якогось зовнішнього декору. Поміж алігаторів курсують човни та яхти, на яких насолоджуються життям відпочивальники або ж пантрують рибалки. Зокрема, і на алігаторів.

Проте це озеро має ще одну особливість: тут є алея всіх загиблих американців, вояків, котрі брали участь у різних військово-морських і повітряних операціях. Каміння в землі формує не лише доріжку навколо води, а й витворює брукований килим пам’яті… з тих, хто не увійшов у день сьогоднішній, залишившись у В’єтнамі, Афганістані, Іраку… В різний час, у різних чинах і рангах.

Крім того, в гавані Монро є ще одна дивина: поряд із водною стихією розміщено десяток стендів. Що могло б бути зображено на таких стендах у нас? Реклама шашличної чи морозива? Чи нової автівки? У Флориді все банальніше, прозаїчніше: тут на стендах відображена історія втрат, помилок, боротьби за свою незалежність, утвердження демократії, формування американської нації. Так, стенди розповідають про різні етапи американської історії від часів утворення Сполучених Штатів Америки. Саме там зазначено, що і Флорида здавна була завойована й колонізована іспанцями, а вже згодом відійшла до США. Стенди на озері Монро – це фрагменти проголошення незалежності й укладання Конституції, це громадянська та мексикансько-американська війни, Перша та Друга світові війни, В’єтнам…

Здавалося б, яку роль відігравали Сполучені Штати в Першій світовій? А тим більше, в Другій, коли в радянський час у підручниках з історії було написано, що світ від «німецько-фашистських» загарбників урятував Радянський Союз?

Американці не роблять бульбашок із війни. Вони чесно говорять про те, що кількість загиблих у «ww2» сягає десь із 300 000 вояків (і 117 000 у Першій світовій). Але ж, зазначено далі, не варто забувати, що навіть коли одна людина бере участь у війні, то це означає, що і її країну зачепив вірус війни. Для США кілька тисяч загиблих – це не статистика, а факт того, що Друга світова – не лише Курська дуга чи битва під Сталінградом, це також і Перл-Харбор, і повітряні змагання з японськими військами, і операції на підводних човнах… І американці щиро здивуються, якщо взятися розповідати їм про те, що це радянські війська визволили Берлін. Так, скажуть американці, але ж хіба один Берлін був завершальним акордом великої світової війни? Їхня Друга світова – це їхня кров, їхні чоловіки та жінки, їхні втрати майбутнього…

Я помітив, що американці, які приїздять у цей район, щоби подивитися на алігаторів, ретельно вивчають інформацію на стендах, вдивляючись у статистичні підрахунки. Хтось із них сказав, звертаючись до друга (певно, емігранта): «Дивись, оскільки тепер ти громадянин США, мусиш знати нашу історію».

Знати історію?

Що криється за цим? Принаймні в Україні стверджують, що національна історія – це історія травмованих національно свідомих громадян. Історія має бути спільна, без права на інакшість. Україну на мапі Другої світової представляла радянська армія, яка переможно крокувала в лігвище нацистів. І досі, в ХХІ столітті, УПА, бандерівці – це колабораціоністи, а отже, вороги для жертв радянського історичного маніпулювання. Вони не вписуються в «єдінообразну» історію. І чомусь більшість нині не хоче усвідомлювати тих форм насильства, до яких вдавалася «визвольна і непереможна» радянська армія в Європі на окупованих територіях 1945 року. Точніше, хтось навіть хизується тим, що його батько чи дід вивозив на собі все, що міг забрати з окупованих територій. Хтось навіть австрійське піаніно примудрився на горбі вивезти – все ж «на дурняк», переможцям усе дозволено.    

Як зазначають західні історики, незавершеність Другої світової як історичного проекту пов’язана з її результатом: попри те, що гітлеризм був повалений, Радянський Союз не став простором людської свободи. Один із останніх епізодів війни – битва за Берлін – розкрив сутність радянського військового духу. Ця битва «була однією з найкривавіших… Незважаючи на труднощі, Червона армія воювала в Берліні з колосальною впевненістю, воїнів підігрівало відчуття, що вони прийшли з місією відплати… І одну з форм, якої мала набути ця помста, озвучив радянський пропагандист Ілья Еренбурґ, який писав: «Воїни Червоної армії, німецькі жінки – ваші!». Зґвалтування в Німеччині набули масового характеру… Один із найжахливіших прикладів бузувірства – історія берлінського адвоката, який зумів захистити свою дружину-єврейку в роки нацистських переслідувань і намагався зупинити радянських солдатів, котрі хотіли її зґвалтувати, але його застрелили. Помираючи, він бачив, як його дружина стала жертвою групового зґвалтування»(Л. Різ, «Друга світова війна за зачиненими дверима. Сталін, нацисти і Захід», С. 347, 348).

Отже, для американців Друга світова не завершується ні Берліном, ні перемир’ям із Японією.

Перебуваючи тиждень тому у Празі на одному конгресі, мені випало побувати на виступі грузинського режисера Роберта Стуруа. Він завершував промову словами: «А Річард ІІІ живе в кожному з нас. Сталінське насіння сидить у нас так міцно, що може вирватися будь-якої миті. І наслідки будуть катастрофічні». Ось і вся незавершеність війни…

Отже, що таке історія? З усього випливає, що це щось страшніше, ніж алігатори, які гріються на піску Монро у Флориді. Цікаво, а якби таке озеро було в Україні? Тобто озеро з алігаторами? На що б дивилися наші громадяни? На зелених рептилій чи на історичні стенди?

Що ж жахливіше: історія чи алігатори?



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено