Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
16 серпня, 2011

Шамани віртуалу

Кілька років тому неподалік від мого будинку сталася трагедія. Підліток переходив вулицю – і потрапив під авто, водій якого був напідпитку. Але чому потрапив? Свідки в один голос стверджують, що у хлопця був час чкурнути з проїжджої частини чи бодай стрибнути вбік. Замість того він дивився на автомобіль, який пер на нього, і робив якісь рухи правою рукою. Наче водив комп’ютерною мишкою...

І справді, виявилося, що підліток цей тоді щойно вийшов із комп’ютерного клубу, в якому просидів шість годин поспіль, а відтак сприймав увесь світ через призму тієї віртуальності, в якій так довго перебував. І замість того, щоби відскочити зі шляху оскаженілого водія, він намагався відвернути авто за допомогою віртуальних засобів. Ясна річ, чим усе це скінчилося.

Випадок, звичайно, крайній. Але показовий. І не тільки в плані "ігрової наркоманії". Власне, сама ця наркоманія є однією із форм заміщення реалій життя фантомними формами віртуальності. А це не єдина форма, чи не так? Не випадково уже кілька десятків років кажуть, що подія, яку не показало телебачення, не відбулася. Сьогодні до цього можна додати – і яка не стала фактом Інтернету. І що цікаво: інколи не має великого значення, якою саме ця подія була насправді, тобто для її безпосередніх учасників. – важливо, як її представила "картинка". Реальні вчинки політиків, їхнє вміння передбачати варіанти майбутнього, здатність до ефективного менеджменту все більше підміняються здібностями до вимовляння заклинань alaчарівники з "Гаррі Поттера" і здатністю описувати свої наміри (геніальні) та переживання (щиросерді) у Twitter’і та Facebook’у.

Це справді дивовижа: у добу торжества інформаційних технологій, проривів у вивченні макро- і мікросвіту, "зеленої революції" та високорозвиненої медицини раптом відроджуються по суті магічні методи політичного діяння, а для масової аудиторії фантастично-віртуальна реальність нерідко більш вагома, аніж навколишня повсякденність.

Звичайно, тоталітарні лідери завжди користувалися прийомами своєрідної словесної магії; звичайно, будь-яка пропаганда і рекламна діяльність завжди базувалися на зверненні до певних базових архетипів та ритуалів; звичайно, віртуальність завжди була тим, що не давало реальності омертвіти у своїх сталих формах, закостеніти, втратити здатність до розвитку, до виходу за межі узвичаєного. Але при тому основним продуктом виробництва було щось вагоме, грубе, зриме: метал, вугілля, автомобілі, танки, кораблі, літаки, шкарпетки, консерви, горілка тощо. Основою проведення вільного часу теж були матеріально-предметні форми діяльності – від аматорських вистав до скаутського вишколу, від кінного полювання на лисиць до спорудження власними руками у своєму обійсті чогось цікавенького (останнім любив займатися, скажімо, такий родовитий аристократ, як Вінстон Черчилль).

Сьогодні ж навіть у бойових діях армій розвинених держав дуже вагомим є елемент віртуальності: противника, який ховається за рогом будинку, вояки бачать за допомогою супутників-шпигунів; "картинка" вимальовується на спеціальному електронному пристрої, через який сприймається світ. Ну, а що стосується дистанційного бою за допомогою важкої техніки, то сучасний солдат має шанс ніколи не побачити противника "у натурі", якщо, звісно, не стане жертвою теракту смертника-самогубці, тоді в останній момент війна у віртуальності раптом стане реальною...

Я же не кажу про сучасну економіку, де трильйони доларів, євро, єн і фунтів стерлінгів крутяться поза сферою виробництва, послуг та торгівлі, водночас вирішальним чином упливаючи на стан національних фінансових систем та світових ринків. Класична формула ХІХ століття "гроші-товар-гроші штрих" замістилася іншою – "гроші-гроші штрих", коли прибуток береться ледь не буквально з повітря, точніше, з фінансової віртуальності (не даремно ж бо Джордж Сорос в таких випадках веде мову про "алхімію фінансів").

Звісна річ, ідеться про об’єктивні процеси, а не про зловмисну вигадку якоїсь "світової закуліси". Проте будь-які об’єктивні соціальні процеси підлягають коригуванню, якщо, звісно, у суспільстві й передусім у його еліти існує розуміння їхньої сутності та спрямованості. Тим часом стрімка віртуалізація дійсності, за останні півстоліття багатогранно осмислена літераторами та науковцями, так і не стала предметом раціональної корекції з боку провідних політичних сил сучасності – що лівих, що правих. Ба більше: політики охоче паразитують на ній, виставляючи себе такими собі "магами-чудотворцями", здатними за допомогою кількох заклинань виправити ту чи іншу ситуацію, порятувати економіку чи запобігти стихійному лиху. Але...

Як видається, саме магічно-віртуальна домінанта масової підсвідомості стала однією з причин трагедії на острові Утойя. Справа не тільки у Брейвіку, який наче зійшов з екрану комп’ютерних "стрілялок". Справа ще і в нездатності учасників молодіжного табору (нинішніх політичних активістів та майбутніх лідерів), які замотали голови хустками-"арафатками" й уявляли себе героями боротьби за визволення Палестини, впоратися з озброєним злочинцем (один на півтисячі люду!). Молодь, яка проходила скаутський вишкіл у першій половині минулого століття, переконаний, швидко змогла би зорганізуватися і знищити терориста з мінімальними жертвами. А от "діти віртуалу", схоже, були здатні реагувати на небезпеку, яку не можна усунути за допомогою комп’ютерної мишки чи патетичної промови, тільки ступором чи втечею.

Чимось схожі причини є й серед тих, що спонукали бурхливий розвиток погромів у Великій Британії. Знов-таки, справа не тільки в тому, що зграї погромників дуже вміло (на відміну, до речі, від влади та силових структур) користуються всіма можливостями, які надає сучасна система інформаційної комунікації. Справа передусім у ментальних настановах тих, хто приймає рішення та аналізує ситуацію. Тривалий час ці люди намагалися зачаклувати погромників, заявляючи, що все під контролем і не треба перейматися, скоро буде наведений повний порядок. Тепер вони виголошують грізні промови, і при тому намагаються списати все на соціальні проблеми та на дії новітніх варварів, не гідних здобутків цивілізації. А тим часом саме у лондонському передмісті Тотенгем, де розпочалася вся буча, за два тижні перед погромами пройшла маніфестація за дозвіл носити паранджу, а тим часом Муамар Каддафі не раз попереджав Європу, що невдовзі вона запалає та здригнеться від помсти воїнів ісламу. Звісно, можна намагатися і далі зачаровувати дійсність, проте у Камерона, схоже, талантів щодо цього дещо менше, ніж у славетного Дамблдора та його учнів.

Узагалі, весь нинішній Євросоюз із його незчисленною бюрократією на будь-який виклик реагує продукуванням різного ґатунку заяв і резолюцій, скликанням форумів, самітів, конференцій тощо. Не можна сказати, що це геть порожні і непотрібні речі. Але жодне ритуальне засудження злочинів комунізму не матиме справжньої ваги, поки реальні економічні та політичні санкції не будуть застосовані до тих держав та політиків, котрі виклично проголошують себе спадкоємцями "ефективного менеджера" Сталіна та проводять військові паради під червоними прапорами – тими прапорами, які прикривали собою знищення десятків мільйонів невинних жертв. Свого часу Західна Німеччина вміла дати собі лад як із класичними нацистами, так і з прихильниками інших тоталітарних ідеологій: законодавча заборона на професії для політичних радикалів виявилася болючим, але ефективним засобом. Так само, як і фізичне знищення збожеволілих лівих інтелектуалів із терористичної утриманки совєтських спецслужб "Роте Армі Фракціон". Нині ж у Німеччині політкоректна влада не наважується бодай вислати з країни проповідників ісламістського терору та створення Європейського халіфату...

А хіба нинішнє керівництво США не йде тим же шляхом, за допомогою ледь не шаманських танців та ритуальних замовлянь намагаючись мінімізувати економічну кризу? Єдина різниця – що воно має у своїх руках майже чарівну паличку, за допомогою якої можна на якийсь час пригасити вогонь, себто друкарський верстат, здатний викинути у світ чергові сотні мільярдів нічим не забезпечених, окрім магічних слів та до певної міри (цікаво, до якої саме?) фантомної могутності Штатів. Але чи є ця чарівна паличка універсальним засобом для порятунку за будь-яких ситуацій? Неозброєним оком видно – ні.

І хто його знає, що ще підкине брутальна дійсність, якщо шаманів віртуалу у політиці й економіці не замінять ті, хто здатен бачити реальність і діяти в ній.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено