Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 серпня, 2011

Маніфест мстивості

Судова реформа – перша в низці тих, що були обіцяні владою, – довела свою категоричну неспроможність
Матеріал друкованого видання
№ 32 (197)
від 4 серпня, 2011

Попереджати треба, я мало не потрапив у ДТП! Уявіть, що їдете Києвом і читаєте на сітілайті на узбіччі буквально таке: «Сергей Кивалов. Теперь можно говорить о качестве правосудия». І портрет заслуженого підрахуя України з його непереборним шармом. Поруч на дорозі, до речі, я побачив шматки скла від розбитих габаритів – мабуть, хтось-таки до мене тут похлинувся. Вже потім розумієш, що то була реклама якогось юридичного журналу, обкладинка нового числа, але перша спонтанна реакція – запитати себе: а я, бува, сьогодні не вживав? Хтось, звісно, знизає плечима: чи ти ба, які ми ніжні! Але неможливо бути готовим до наруги над здоровим глуздом 24 години на добу, рано чи пізно тебе зненацька заскочить.

Ну що ж, якщо вже так хочете, поговоримо про якість судочинства. Я далекий від захоплення тим етикетом, який практикує Юлія Володимирівна в спілкуванні з нещасним рекрутом із Березані, зрештою, то питання смаку, але невідомо, як би сам поводився на її місці. Одне знаю напевне: у більш-менш схожій ситуації з більш-менш подібним персональним складом учасників навряд чи мені стало б почуття гумору, щоби вимовити обов’язково-ритуальне «Ваша честь». Я хоч і не юрист, а філолог у минулому, але значення слів для мене важить не менше. 85,7% українців, які, за останніми опитуваннями, не довіряють нашим судам, зі мною згодні.

Шкода, бо призначення судів і професія суддів (зокрема, навіть і в нашій модифікації) від початку викликають у мене глибоку повагу. Це одна з підвалин цивілізації в найширшому розумінні, це давня традиція, це величезний пласт культури – знову-таки в ідеалі. Водночас для самих представників вузького й закритого цеху це шалені навантаження, що ніяк не компенсуються оплатою, плюс постійний стрес, пов’язаний із відчуттям відповідальності. Прошу не сміятися: з кількома суддями (щоправда, вже колишніми) мені пощастило спілкуватися, від чого в мене лишилося враження, що тільки людина з міцним внутрішнім стрижнем і непохитною вірою в розумні засади світоустрою може такий тягар витримати.

Точніше, могла. Нині, як і в усьому державному механізмі, стрімко відбувається негативна селекція. Найкращі судді звільняються пачками, а їхні місця заповнюють гідні послідовники бідолахи Зварича. Кажу «бідолахи», бо це називається «не пощастило». Усі беруть, а попався він один. Ну гаразд, не один, але кількість тих, кого підловили на хабарі, ніяк не зіставна із загальною кількістю їхніх колег, які вирішують питання за прейскурантом. У заданій конфігурації всі вузли системи набувають не властивих їм функцій. Зокрема, призначення адвоката зводиться до передачі конвертів. То навіщо так багато молоді обирає фах юриста? Краще б навчалися на бухгалтерів, це більш відповідна кваліфікація.

Як журналістові мені час від часу вдається поспілкуватися, хай коротко, з іноземцями, які трохи розуміються на державотворенні. Серед них було кілька діючих і колишніх президентів, прем’єр-міністрів, державних секретарів, керівників великих корпорацій. Спершу я ставив це запитання, так би мовити, для підтримання розмови, згодом воно перетворилося на тестове: «Якби довелося реформувати посттоталітарну країну, з чого ви особисто почали б?» Відповідь щоразу одноманітна до нудоти: «Почніть із судової реформи: усе так чи так упирається в суди».

Так ось, судова реформа – перша в низці тих, що були обіцяні владою, – довела свою категоричну неспроможність. Усі антикорупційні запобіжники, які в неї було закладено, легко обійти, оплата (офіційна) суддівського корпусу погіршилася, умови праці ну ніяк не поліпшилися, навантаження зросло, а результати роботи... Виявляється, торік кількість винесених рішень, що оскаржуються в судах вищої інстанції, зросла більше ніж на 60%. Оце так авторитет!

Звісно, нинішня адміністрація, якби в неї остаточно не загас інстинкт самозбереження, мала б максимально дистанціюватися від таких ганебних результатів. Зрештою, третя влада є третя влада, окрема, так би мовити, гілка, реформа готувалася не нами, ми не винні. Натомість біло-блакитні вправно вбудували судову систему в свою «вертикаль» як формально, шляхом розширення повноважень президента, так і фактично, шляхом взяття під контроль Вищої ради юстиції. Тепер усі неподобства – кожен несправедливий вирок, кожне зловживання, кожен ляп – автоматично кидають відблиск на п’єдестал лідера. Так йому й треба. Я тільки хотів би, щоби, коли нинішній іконостас у повному складі займе належне місце на лаві підсудних у Печерському суді, крісло головуючого на процесі посів той самий Родіон Кірєєв. Оце буде тріумф справедливості!

І не кажіть, що я мстивий.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено