Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 серпня, 2011

Дві України

Що я недооцінив, так це складність у київських буднях узагалі говорити українською
Матеріал друкованого видання
№ 32 (197)
від 4 серпня, 2011

Уперше я познайомився з Україною в Німеччині. У 2003 році почалося моє навчання в міжнародному коледжі в Берліні й умови здавалися майже ідеальними, хіба що бентежила перспектива мешкати в гуртожитку по двоє. Моїм сусідом став українець. Через рік я був задоволений своїми студіями, але найяскравішим спогадом стала дружба з товаришем по кімнаті.

Уже в перші дні ми вирізнилися в групі честолюбних «елітних» студентів тим, що постійно жартували й сміялися. З чого – я й досі гаразд не втямлю, адже ми обидва ставилися до навчання серйозно й сумлінно виконували всі завдання. Одного разу – ми тоді, як завжди, надривали животи – до нас у кімнату завітав однокурсник і спантеличений спитав, що трапилося, чому так регочемо? Ми самі не знали. У нас це, мовляв, нормальний стан.

Серед моїх німецьких друзів був усталеним солідарний, проте стриманий тон, Андрій же вітався зі мною напрочуд лагідно, хай і ніколи не називав мене по імені, а просто «руммейтом». Оце двоскладове та надзвичайно нудне слово у нього збігало трелями по шести чи семи нотах, наче дзвінкий гірський потік. Згодом я помітив, що це якось пов’язано з його рідною мовою, яка зі своєю мелодійною легкістю звучала зовсім інакше, аніж наша тверда, дисциплінована німецька. І я захотів навчитися говорити так само. Під кінець навчального року я вмів уже без акценту вимовляти речення «Я тебе кохаю» і «Я хочу мати дівчину з України». Потім я вирішив опанувати решту мови, аби поїхати у 2009-му до Києва вивчати соціологію.

Що я недооцінив, так це складність у київських буднях узагалі говорити українською. Україна вже більш ніж десятиліття незалежна, українська є офіційною державною мовою, і я собі сказав: великих проблем там не може бути. Але коли потім почав – не без гордості і щоб покращити свої вже здобуті знання – розмовляти українською мовою в магазинах або по телефону, мені знову й знову відповідали російською; і я не розумів жодного слова.

На моє пояснення «Я не розумію російської мови» люди реагували, зазвичай, скептично. Як я збагнув пізніше, багато з них уперше зустріли людину, котра говорила (більш-менш) українською, а російської не розуміла. Коли я пояснював своє незнання реченням «Я не понимаю по-русски», здавалося, що довіра моїх співрозмовників уже зростала. Чи вони мене раніше вважали українським націоналістом, який не хотів говорити російською тільки з гонору?

Хай там як, успіх був найбільшим, коли я починав усе пояснювати коротким діалогом: «Вибачте, я не понимаю по-русски, я іноземець» – «Ви іноземець! А откуда?» – «Я з Німеччини» – «А чого ви приїхали саме в Україну?» –  «Ну, щоб отримати досвід в іншій культурі». Ошелешення. Потім довге, здивоване «Агаааа…» Та оскільки тепер статус і мотивація були з’ясованими, люди вже ставилися до мене з повагою і нерідко навіть відповідали українською.

Звичайно, часто не можна було розговоритися, наприклад, у кіоску або в супермаркеті. Тоді я  щоразу дивувався, коли на привітання просто-таки грубили і замість ввічливого «Добрий день» кидали мені в обличчя знервоване «Что?». Великою була ймовірність, що коли я не відразу реагував, рівень тону та агресії зростав іще більше. Проте лише від мене це не могло залежати, бо з людьми навколо навряд чи поводилися інакше. Своєю чергою, клієнти самі теж часто утримувалися від привітання і казали лиш «молоко» або «сир».

Я цим випадкам дивувався, тим більше що вже упродовж перших тижнів після прибуття в Україну знайшов багато нових друзів, котрі в особистому спілкуванні виявилися неймовірно уважними, ввічливими та приємними. Інколи мені здавалося, ніби я жив у двох різних світах. Тут, як на мене, поняття «двох Україн» теж непогано пасувало би. Може, навіть і краще, ніж до тих мовних і регіональних відмінностей.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено