Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 серпня, 2011

Четвертий вимір події

Може здатися дивним розпочинати цей діалог між берегами Сени та Дніпра пейзажем, де читається герой, що мало пасує кінцю XX століття
Матеріал друкованого видання
№ 32 (197)
від 4 серпня, 2011

І там, на півночі, за затокою,

Де долина мерехтить від блакитного туману,

Париж хоче підхопити широку ходу

І ставить над рікою стадо мостів

Чеслав Мілош

Може здатися дивним розпочинати цей діалог між берегами Сени та Дніпра пейзажем, де читається герой, що мало пасує кінцю XX століття. Але кажучи «береги», ми водночас маємо на увазі намул, а якщо так, то не маємо влади над тим, що несе нам ріка. Поклади у кожному разі мають ту цінність, що містять у собі залишені колись шахти, і вони запрошують знову придивитися уважніше до того, що в них заховано.

Ось, мабуть, сенс того, що зробив Андрей Ужіка, кінематографіст із Румунії. Власним творчим доробком він довів, що є інший підхід до самого поняття події. Новини годують нас великими й маленькими подіями з такою швидкістю, яка заважає встановити їхню суть і наблизитися до розуміння.

На початку двотисячних режисер зустрів двох людей, що, зі свого боку, також працювали у царині філософії «фактів»: Світлану Алексієвіч, яка зібрала зворушливі свідчення Чорнобильської катастрофи, та Поля Вірільйо, сучасного мислителя, який наголошує на вирішальному значенні швидкості для розуміння «події». Результатом цього став діалог трьох учасників, який розкрив особливості, притаманні відтепер події в XXI столітті.

«У минулому, – зазначає  Вірільйо у зафільмованій розмові, – нещасні випадки траплялися у просторі. Титанік потонув у Північній Атлантиці. Літак зазнав аварії на аеродромі». «Після Чорнобиля, – каже Алексієвіч, –  поняття часу набуло радикально нового виміру. Час перетворився на вічність. Кінець і початок злилися».

Вірільйо пояснює такі зміни за допомогою поняття «постісторії». «Не в тому сенсі, в якому його вживав Фукуяма, – уточнює він, – а в розумінні розриву звичайних історичних послідовностей. Історія – це послідовність у часі, тобто є «до того», «під час того» й «після того». Тепер «після того» втратило сенс».

Навіщо повертатися до цих розмов через багато років? Бо подія і далі відбувається в умовах плутанини так, ніби ми не знали, де її впіймати. Швидкість, глобалізація або невідоме, те, чого не можна торкнутися, властиве мікросвітові – все це підриває звичний сенс розповіді, бо ставить в один ряд такі різні за природою явища, як зіт­кнення елементарних часток, землетрус чи економічну кризу. Неможливо поставити знак рівності між цими «подіями», але треба підкреслити зміну параметрів, за якими ми пізнаємо «те, що діється».

 Згідно з Полем Вірільйо, хронологію заступає «дромологія» (від грец. δρομος – біг). І коли дромологія диктує свої правила, вона дозволяє побудувати систему на перешкодах,  «дромократію», імперію швидкості. Невже йдеться про настільки радикальні зміни, що можна говорити про революцію? «Не знаю, чи це революція, – каже філософ, – але це відкриття. Перед нами феномен, може, й не божественний, але містичний. (...) Ми маємо керувати атрибутами Бога: безпосередністю, всюдисущістю, одночасністю».

І навпаки, чи повертає нас, приміром, сходження румунського лідера до влади з 1965 по 1989 рік до історичних подій, як їх розуміли в минулому сторіччі? Андрей Ужіка намагається відновити те, що відбувалося між цими двома датами, спираючись винятково на зразки пропаганди, які дбало колекціонував Вождь – звідси й назва фільму «Автобіографія Ніколае Чаушеску». Лідер спочатку формується в постсталінському світі, розрахованому на покору, потім подружжя Чаушеску спостерігає, здається, не без подиву, за власним піднесенням і нарешті потрапляє в товариство «великих», які вдають, що їх поважають – від Ніксона до Кім Ір Сена, не кажучи про Британську королеву, де Голля, Хонеккера чи Ярузельського.

Фільм утримується від жодних коментарів, кадри самі по собі досить красномовні, аби викликати відповідні роздуми: про засліплення та безвідповідальність високопосадовців, але також і про покору суспільства, яке піддалося страху та опустило руки.

Фільм ані звинувачує, ані спрощує, він просто показує, як у театрі, гру всіх акторів. Ми не бачимо куліс, тільки «персонажів першого плану» та «хор» – людей з античної трагедії, які співають без упину аж до втрати голосу. 25 років тиранії, свист із натовпу й падіння, що триватиме кілька годин.

Режисер вирішує цю битву екрана з написаним словом, змагання між образом і значенням, немов вивертаючи рукавичку й повертаючи явищу його сенс.

Це битва, до якої долучилися обидва береги, намагаючись продовжити плавання без ностальгії чи гіркоти, між тим, що було, й тим, що є, від одного європейського берега до іншого.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено